Бхомбол більше не сумнівався: це були розбійники, і йому самому захотілося піти від них якнайдалі. Взявши груші, він повернувся на станцію.
Примостившись знову на ящику, хлопець понюхав груші й від задоволення заплющив очі: чудово пахнуть і такі великі! Наспівуючи нещодавно почуту мелодію, Бхомбол надкусив грушу. Не встиг він проковтнути шматочок, як йому захотілося ще. Але що він їстиме завтра? Треба приберегти груші.
Зав'язавши їх у ріжок чадора, Бхомбол пішов дізнатися, котра година.
Годинник показував рівно дванадцять. До приходу поїзда лишалося ще дві години. Можна було трохи подрімати. Та хлопця взяв острах: а раптом він засне по-справжньому і проґавить поїзд? Але ж його збудять крик пасажирів і пахкання паровоза. Бхомбол згадав, що читав у книзі про те, як Наполеон, сидячи верхи на коні, ухитрявся засинати на десять-п'ятнадцять хвилин. Він міг заснути навіть під час бою. Бхомбол і сам бачив, як їхній учитель пан Джогот хропів на уроці, сидячи в кріслі без спинки і з одламаними
підлокітниками. Учитель прокидався завжди перед самим дзвінком. Чому ж він, Бхомбол, повинен проспати? Хлопчик ліг на ящику й заплющив очі.
Спочатку йому не давали спати москіти. Ціла хмара їж дзижчала біля самих вух, впивалася в руки й ноги. А один примостився на кінчику носа у Бхомбола й так боляче вжалив, що ніс неначе спалахнув. Щоб урятуватися від москітів, хлопець з головою закутався в чадор і, підігнувши коліна, скоцюрбився, наче дохлий рак. Тільки так йому пощастило заснути.
Бхомбол проснувся від галасу людей, що метушилися довкола нього. Прямо перед ним стояв потяг і сичав парою.
Хлопець миттю зіскочив з ящика, кинувся до поїзда і заліз у вагон. Поїзд одразу ж рушив.
4. БХОМБОЛ ПОКИДАЄ РІДНИЙ КРАЙ
Що це за станція? спитав один із тих, що лежали.
Шаткодале, відповів чоловік з сигаретою, випустивши з рота хмарку диму.
Ей, дядечку, дядечку, вставайте! швидко схопившись на ноги, закричав той, що питав.
Тим часом Бхомбол, висунувшись із вікна, дивився на станцію. Ось поїзд поминув платформу і вихопився в поле. Одразу ж налетів рвучкий вітер.
Бхомболові здалося дивним, що вже розвиднилось. Виходить, двогодинний поїзд уже давно пройшов. А він його проспав! Цей же поїзд ішов не в Калькутту, а з Калькутти. Отже, Бхомбол їхав не в той бік Це було так несподівано й прикро.
Вдома Бхомбол мало не щоранку прокидався від гуркоту цього поїзда. Розплющивши очі, він бачив, як крізь щілину в даху пробивався світанок. На чампаковому дереві каркала ворона, під лимоновим деревцем скрекотала сорока, а в сусідньому будинку, сидячи на своїй маті у вітальні, позіхав писарчук адвоката Нілмоні і бубонів: «Дурга, Дурга»
Відійшовши од вікна, Бхомбол присів на краєчок лавки. Стало холоднувато. Він закутався в чадор. Вузлик з грушами опинився в нього за спиною.
Куди їдеш? зиркнувши на Бхомбола, спитав чоловік, що курив сигарету.
В Татанагар, відповів Бхомбол. Той ніколи не чув про Татанагар.
Це ж де є таке місто? здивовано спитав він.
Он там, показав хлопчик.
То чому ж ти їдеш у протилежний бік?
Бхомбол нічого не відповів.
Ти ходиш до школи? розпитував далі чоловік з сигаретою.
Бхомбол кивнув головою. Чоловік пильно оглянув Бхомбола з голови до ніг:
Виходить, ти втік з дому?
Бхомбол мовчав. Поїзд мчав на всю швидкість. Непомітно наступив ранок. Зарожевів схід. Стало зовсім видно. Шаткодале лишилося далеко позаду. Попереду був Танграмарі. Ось уже показалося болото. Над ним летіли журавлі, кружляла чапля. Нещодавно пройшли дощі, і болото було вщерть повне води, як море. В цей час у ньому завжди розплоджувалось багато риби, і рибалки приходили сюди на лови. В далині видно було їхні човни, вишикувані в один ряд.
Якось Бхомбол з хлопцями ходив на болота, що були за три кроші від Шаткодале. Дорога до них ішла через Ротонпур. Обабіч неї розкинулись неозорі рисові поля. Коли зривався вітер, колоски спілого рису немов дзвеніли, ніби по полю гуляла Лакшмі, побрязкуючи браслетами на ногах. На болотах було багато лотосів і лілей. Вони росли так густо, що за білими й червоними квітами та яскраво-зеленим листям не видно було води. Там, де ростуть лотоси, треба остерігатися бджіл і гадюк. Якось Бхомболового приятеля Джогу, коли він хотів зірвати лотос, мало не вкусила гадюка; вона причаїлась на лотосі, обвившись довкола стебла й поклавши голову на квітку. Тільки Джога простяг руку до лотоса, як зненацька почулося сичання. Гадюка надула шию. Того разу Бхомбол наловив багато риби, та запотиличників від дядька йому перепало ще більше.
Бхомболу раптом дуже захотілося сплигнути з поїзда і побігати у високій траві понад болотом.
Чуєш, хлопче! знову пролунав голос чоловіка, що курив сигарету. Ти повинен негайно ж повернутися додому. В тебе є квиток?
Нема, відповів Бхомбол.
Тоді тобі буде непереливки! Через три станції прийде контролер.
Бхомболу траплялося бачити, як контролери перевіряли квитки. Вони завжди були дуже суворі. Хлопець вирішив зійти де-небудь раніше і піти пішки від села до села, прямо в Татанагар.