Якщо ви і під час вистави будете так грати, то все зіпсуєте, чути було з будинку. Ще й досі не знаєте своїх ролей! А ти не вмієш як слід вимовляти слова. Це неподобство! Він же, де не треба, говорить у ніс
Ось побачите, Боко, заспокоював чийсь голос, цей спектакль буде подією. Поглянете, скільки люду зійдеться! А які будуть пожертви! Усі аплодуватимуть нам.
Тоді я буду на сьомому небі!
Облиш своє сьоме небо! Уже вісім годин, час починати, а ми ще не закінчили репетицію. Давно час починати
Бхомбол не розібрав останніх слів. Троє юнаків сміючись вийшло з будинку. Один зупинився і закурив сигарету. На юнаках були майки і гарно зав'язані дхоті; волосся на словах у всіх трьох було акуратно зачесане.
Юнаки, як здалося Бхомболу, глянули на нього: «А це хто такий?» Господар крамниці також подивився на нього і, здавалося, теж хотів спитати: «Чий це хлопець? Звідки він?»
Бхомболові не хотілося більше залишатися тут. Вирішивши, що вистава відбуватиметься
там, де стояло багато гарно зодягнених людей, він рушив у той бік, з цікавістю позираючи довкола. Повз нього пройшов, трохи кульгаючи, хлопчик у червоній сорочці і з червоною хусткою на шиї. Поруч із ним ішла дівчина; на ній була барвиста спідниця, у вухах висіли сережки, в носі блищали прикраси, на ногах браслети. Стан її перехоплювала хустка, заколота брошкою. Позад них ішла маленька дівчинка, одягнена в сарі, підперезана червоною стрічкою. У вухах у неї теж були сережки, в носі прикраси, а волосся на голові було зібране в жмут. Несподівано стрічка, що тримала сарі, розв'язалася.
Ой, діді! вигукнула дівчинка, зупиняючись і притримуючи рукою своє сарі.
Дівчина в барвистій спідниці оглянулась і, побачивши, що скоїлось, вдарила маленьку дівчинку по щоці, примовляючи:
Скільки разів тобі мама казала! Не вмієш ходити, як люди. Так тепер і стій! Я не допоможу тобі.
Дівчинка голосно заплакала. Тоді старша сестра стала навколішки посеред дороги і почала підв'язувати на ній сарі.
Бхомбол пішов далі. Сестри і кульгавий хлопчик у червоній сорочці лишилися позаду. Тепер поперед нього йшли дві молоді жінки. Вони були одягнені в сарі з червоною облямівкою. На руках у них блищали срібні браслети. Одна з жінок несла на руках маленького хлопчика, на якому була тільки ситцева сорочечка. Поруч ішов чоловік з бамбуковою палицею в руці; на ньому був чадор і дхоті вище колін.
Понад дорогою росли мангові й хлібні дерева, бамбук. Сонце хилилося вже до заходу, і від дерев на дорогу падали довгі тіні. Під хурмою цвірінчала зграйка пташок. Пташки дзьобали одна одну. Бхомбол озирнувся навкруги, шукаючи каменя, щоб сполохати пташок, проте нічого не знайшов. Він ляснув у долоні, але пташки були такі заклопотані своєю справою, що навіть не звернули на нього уваги.
Коли Бхомбол вийшов на перехрестя, він пізнав дорогу, по якій уранці йшов з дядьком на базар. Тоді тут нічого не було, а зараз з'явився рундук, у якому продавали бетель і цигарки. Поруч стояло кілька чоловіків; вони жували бетель і палили цигарки.
Двоє хлопчаків, Бхомболових однолітків, підійшли до рундука, купили пачку цигарок і мерщій сховалися за високе дерево.
«Будуть там палити», здогадався Бхомбол. Якось він теж потай спробував палити. Потім, щоб заглушити запах тютюну в роті, він довго жував усяке зілля і прянощі кардамон та гвоздику, але запах все одно залишився. Та коли б навіть Бхомбол і позбувся запаху тютюну, він не зміг би прогнати страх із серця, бо думав, що дорослі все одно здогадаються, що він палив.
Нарешті Бхомбол побачив місце, де споруджували сцену. Народ уже зібрався. Бхомбол поспішив сісти якомога ближче до помосту.
7. БАГАТО ЦІКАВОГО
Декорації стоять криво, сказав він комусь на сцені, але так, щоб чули всі. Глянь, у чім справа! Як можна працювати з людьми, які нічого не тямлять! Опусти декорації!
Сказавши це, він ухопився руками за край сцени і легко вискочив на поміст. Інший, у протилежному кінці сцени, змотував вірьовку і говорив комусь за кулісами:
Хіба ти забув, що в нас є освітлення для рампи?
Смикнувши за вірьовку, він зачепив «фортецю Чітор», і один бік її вигнувся.
Що ти робиш?! вигукнув хтось. Ти зараз порвеш декорації! Завжди лізеш не в свою справу!
Притримай язика! огризнувся той, що змотував вірьовку.
І одразу ж отримав відповідь:
А ти не дуже! Не з своїм служником розмовляєш.
Лайка от-от мала перейти в бійку, та, на щастя, з'явились пан управитель і лікар.
Молодці, сцену вже спорудили! похвалив пан управитель, глянувши на декорації. Коли починається вистава, Амріто?
Обидва «вороги», що хвилину тому ладні були зчепитися, вийшли наперед і, вклонившись панові управителю, в один голос шанобливо відповіли:
Після відправи, ваша милість!
Ну що ж, це вірно. А закінчити виставу слід перед вечірньою молитвою. Встигнете впоратись до того часу? спитав дядько, дивлячись чомусь
на статую Дургі.
Звичайно! хором відповіли актори. Вечірня молитва о другій годині ночі. Вистава до того часу
Не вислухавши їхньої відповіді, пан управитель і лікар повернулися й пішли геть. Актори подалися за куліси.