ЧАСТИНА ДРУГА
1. СПІЙМАЛИ!
небожа за руку і вивів його з натовпу.
Вони йшли вузькою, зарослою стежкою. Попереду з ліхтарем у руці, стукаючи об землю палицею, ступав розсильний. Обабіч стежки росли будяки й чагарник. Там, у заростях, могли причаїтися гадюки. Вони бояться шуму, ось чому слуга ретельно стукав своєю палицею. Несподівано з кущів праворуч вискочила жаба і пострибала попереду Бхомбола. Зненацька вона зупинилася і заклякла на місці. В світлі ліхтаря Бхомбол бачив, як у жаби роздувалася шия, як блищали її маленькі очиці. Коли Бхомбол хотів обминути її, жаба раптом стрибнула вбік і потрапила на голу ногу Бхомбола; перш ніж він устиг з огидою скинути її, вона високо підскочила і зникла в кущах. Її слизотний дотик залишив у Бхомбола неприємне почуття.
Дивись під ноги! торкнув його за плече дядько.
Але ж Бхомбол і так дивився під ноги. Хіба він винен, що жаба сама плигнула йому на ногу? Серце його стислося від образи
Тьмяно світив молодик, було темно, хоч в око стрель, і Бхомбол раз по раз спотикався. Велетенські, непорушні дерева, усіяні світ: лячками, ледь бовваніли попереду. Здалеку, звідти, де люди відзначали свято, долинали звуки барабана і канші. Бхомболу здавалося, що канші дражнить його, примовляючи: «Тримай його! Тримай його!» А барабани вторують: «Будуть бити! Будуть бити!» Та сльози в нього вже висохли.
Наблизившись до будинку, слуга відчинив хвіртку і зайшов у двір. Дядько, тримаючи Бхомбола за руку, подався слідом за ним.
Бхомбол відчув запах квітів шіуля, розлитий по всьому подвір'ю. В маленькому будиночку, що стояв праворуч, світилося. Дядько і Бхомбол піднялися на веранду. Навіть сюди долинав галас. Та не встиг Бхомбол як слід прислухатись, як вони опинилися у великому критому дворику. Двері в будинку були замкнені. Дядько вийняв в'язку ключів і відімкнув двері.
Ввійшовши вслід за дядьком до кімнати, Бхомбол звернув увагу на стару лампу, що стояла в припасованому до стіни кошику.
Шорупе, звернувся дядько до слуги, принеси води з колодязя.
Взявши лампу, Шоруп пішов виконувати наказ.
Бхомболе, мовив нарешті дядько, піди до колодязя, вмийся. Сандалі візьми на полиці, а рушник висить он там, на жердці.
Взявши рушник і сандалі, Бхомбол побіг надвір.
Шоруп, повісивши лампу на велике дерево, зачерпнув цебром води з колодязя. Лампа висіла криво. Вузький язик полум'я видовжився і лизнув скло, лишивши на ньому чорний слід. Бхомбол зняв лампу і прилаштував її рівно. Та вона не втрималася на галузці, перекинулась і впала в грязюку біля колодязя. Вогник блимнув востаннє і потух.
Ти що, п'яний? пролунав голос дядька з хати. Мабуть, він почув, що лампа впала. Накурився конопель, і тепер у тебе в очах усе двоїться?
От бачите, що ви накоїли! з докором мовив Шоруп Бхомболові. Що я тепер скажу хазяїнові?
Треба було повісити лампу рівно тоді я не став би її чіпати, відказав Бхомбол.
У відповідь Шоруп пробубонів щось нерозбірливе. Бхомбол поглянув навкруги. Все було залите блідим світлом місяця.
Бхомбол умився і, взувши сандалі, повернувся до кімнати. Дядько був уже в постелі й димив своєю люлькою. Поруч, на лаві, лежало чисте дхоті з чорною облямівкою і старанно складений чадор.
Побачивши Бхомбола, дядько сказав:
Зніми своє лахміття й одягни чисте дхоті, і чадор теж. Завтра вранці ми сходимо на базар і купимо тобі все, що треба Це ти, Харане?
Я, пане, обізвався високий, худий чоловік.
Волосся на голові в нього стирчало, як на малярському квачі, вуса й борода стовбурчились, мов щетина, на ногах у нього були неоковирні, старі черевики, а в руках він тримав пакунок, загорнутий у листя банана.
Візьміть, пане, сказав він, подаючи пакунок Бхомболу, я зараз принесу води.
Пакунок був важкий і гарячий. Розгорнувши листя, Бхомбол побачив смажену рибу і свіжі коржики. Приємні пахощі гарячого горошку, соусу і ніжного листя банана нагадали Бхомболу, що він голодний.
Сядь он там, сказав дядько, показуючи на крісло. Не закапай дхоті соусом!
Вмостившись зручно в кріслі, Бхомбол напхав собі повен рот їжі. Гарячі коржики були дуже добрі. Вони так смачно хрумтіли на зубах!
Тим часом Харан приніс у бронзовім кухлі воду. Бхомбол їв швидко, листя банана прилипало до рук і заважало йому.
Викинь листя у вікно, порадив дядько.
Прямо над Бхомболом було велике заґратоване вікно, запнуте знадвору матою. Бхомбол відхилив мату, викинув листя, потім, узявши в Харана кухоль з водою, сполоскав обличчя й руки. Решту води він вилив і віддав кухоль
служникові. Бхомбол хотів був витертись краєчком дхоті, та згадавши, що на ньому дядьків одяг, витерся мокрим рушником, який висів на спинці крісла, і знову сів.
Дядько кашлянув, наче бажаючи почати розмову. Серце у Бхомбола тенькнуло Дядько був дуже розгніваний, його гнів, здавалося, висів у повітрі разом з хмарами тютюнового диму. Він так завжди одкашлювався, коли хотів сказати Бхомболу щось важливе або вилаяти його за щось. Дядько помічав тільки всілякі провини й помилки свого небожа. Бхомбол очікувально закляк. Звуки музики, що долинали із свята, раптом замовкли, стало зовсім тихо. Тільки чути було, як цвірчали цикади: одна десь у кутку, інша під дахом, ще кілька в кущах, надворі. На чорному ящичку, що стояв на бамбуковій полиці, цокав годинник: «Тік-так, тік-так, тік-так». Здавалося, ніби хвилі прокочувались по річці часу.