Я піду, сказав він.
Куди? Падма квапливо піднялася по сходах. Без сорочки, в самому дхоті, босоніж, незачесаний! сказала вона. Куди це ти чимчикуєш? Ти, либонь, утік із дому? Бхомбол мовчав.
Ходімо зі мною, сказала Падма, схопивши його за руку.
Бхомбол не рушив з місця.
Ну, любий братику, ходімо додому! повторила Падма.
Сльози забриніли на очах у Бхомбола, але він одразу ж опанував себе і відповів:
Я все одно не повернуся додому.
А куди ж ти підеш?
В Татанагар.
Ну гаразд. Сьогодні побудь у нас, а завтра підеш.
І вона повела хлопчика за собою. Бхомбол чвалав за нею дуже неохоче.
Коли вони ввійшли у внутрішній дворик, якась бабуся спитала Падму:
Невістко, кого це ти привела?
Ви знаєте Харана-бабу?
Ще б пак!
Це син його старшого брата.
Двоюрідний брат Рані?
Атож.
Он як!
«Це, мабуть, свекруха Падми», подумав Бхомбол.
Глянувши на Падму, стара одразу перестала розпитувати.
От і чудово! Рис уже готовий. Умийтеся й сідайте їсти, мовила вона і швидко пішла в хижку під солом'яною стріхою, де, очевидно, містилася кухня.
Цього дня Бхомбол наївся досхочу. Опівдні Падма розпитала його геть усе про сім'ю Чокроборті.
А як ти думаєш дістатися до Татанагара? спитала вона наприкінці.
Пішки.
А зможеш?
Звичайно.
Молодець! Падма одвернулася. Бхомболу здалося, що вона посміхається.
Та коли Падма знову глянула на нього, на її лиці не було й сліду посмішки лице як лице.
Я йду, заявив Бхомбол, коли настав вечір.
Отак проти ночі? здивувалася Падма. Післязавтра Пуджа. Побудь на святі, а потім іди собі.
Ні.
Ну то лишися хоч до ранку. Увечері повернувся чоловік Падми. Бхомбол бачив його на весіллі. Тоді він був худорлявий, а тепер став огрядний, наче борець.
Та-ак! сказав він спроквола, дізнавшись, хто такий Бхомбол. Виходить, дома не сподобалось, вирішив іти в Татанагар?
Еге.
То в чому ж справа? Завтра я їду в Калькутту. Нам по дорозі.
Очі в нього сміялися, його погляд не сподобався Бхомболу, та й розмова здалася підозрілою.
Під час вечері чоловік Падми посадив Бхомбола поруч із собою.
Їж рибу, припрошував він. В Татанагарі робота не легка. Треба бути дужим.
Їж, підтакувала Падма. Під накинутим на голову краєм сарі голос її лунав приглушено.
Спати Бхомболу довелося в кімнаті свекрухи, йому постелили на великій дерев'яній скрині. Скриня була старезна, не скриня, а ціле ліжко. Та Бхомбол довго не засинав. Він ніяк не міг забути погляду чоловіка Падми і його слів. Перед світанком Бхомбол трохи задрімав, та кашель старої збудив
його.
На даху каркали ворони. Швидко схопившися з постелі, хлопець обережно прочинив двері. Вони рипнули. У старої був гострий слух.
Хто там? одразу ж озвалася вона.
Це я.
Хочеш вийти?
Еге ж, відповів Бхомбол і вискочив надвір. Було ще темно. Бхомбол квапливо закрокував по дорозі.
15. В КАНТІНАГАРІ
Пройшовши ще трохи, хлопець знову озирнувся. Позаду хтось їхав на велосипеді. Бхомбол пригадав, що бачив велосипед у чоловіка Падми. Невже це він?
Серце в хлопця калатало в грудях. Але куди бігти? З обох боків тяглися голі поля. Рис був уже скошений, джут також, на нивах стирчала сама стерня. В далині зеленіли зарості цукрової тростини, та поки до них доберешся, велосипедист буде вже поруч.
Біля дороги росла фінікова пальма, оточена густим чагарником. Бхомбол мерщій сховався в кущах. Гілки загойдалися. Хлопець спробував притримати їх, та вони непокірно погойдувалися й далі.
Минуло тільки три хвилини, але Бхомболу вони здалися вічністю. Велосипедист і досі не з'являвся По тілу в хлопця забігали лісові мурашки. На плече впала гусениця. Перед самим його носом лісовий павук заходився снувати павутину. Спина свербіла її обліпили комарі. Бхомболові було вже несила терпіти далі.
Зненацька почувся шурхіт шин, велосипедист проїхав мимо. Та Бхомбол не встиг розглядіти його він боявся визирнути. Минуло хвилин десять, перш ніж хлопець наважився вилізти з кущів і подивитися вслід велосипедистові. Дорога завертала ліворуч, і за кущами нічого не було видно. Хто ця людина? Чоловік Падми чи ні?
Бхомбол обережно пішов далі. Ось і село. Мабуть, це і є Кантінагар. Поки він до нього дістався, сонце вже повернуло на вечірній пруг. Час від часу чути було стукіт барабана: у селі святкували Пуджу. Бхомбол засумував за домівкою. Як би він хотів бути зараз там!
Ввійшовши в село, він побачив, що хлопчаки й дівчатка, вирядившись у новий барвистий одяг, ідуть дивитися статую Дургі. Службу божу правили в іншій частині села. Бхомбол пішов слідом за ними.
Які прибрані всі діти! їхні смагляві личка чисто вимиті, волосся в більшості з них розділене на проділ і щедро змащене олією; щоправда, у декотрих воно стояло стор\ як голки в дикобраза. Хлопчики були одягнені в червоні, жовті і лілові атласні курточки і ситцеві сорочки з довгими рукавами; край дхоті, як правило, звисав до самої землі. Усі вони були _взуті в червоні черевики. В декого взуття було завелике; боячись, що черевики поспадають, хлопчаки йшли, човгаючи ногами по землі. Інші, в кого черевики були тісні, підклали під п'яти паперу й через те накульгували. Силувано посміхаючись, вони намагалися показати товаришам, що взуття їм саме якраз. Дехто навіть узув черевики не на ту ногу! Дівчатка в ніс позатягали прикраси; на них були червоні, блакитні й жовті спіднички, волосся зачесане й розділене на проділ. На декотрих були червоні смугасті сарі, пишні, наче спідниці.