Одначе будь-яке велике діяння окремого народу завжди здійснюється для всіх народів. Усі вони відчувають, що це перше вторгнення у невідомість водночас перевертає усі загальноприйняті досі мірки, поняття, уявлення про віддаленість; тому при всіх дворах, в усіх університетах з гарячковим нетерпінням стежать за останніми новинами з Лісабона. Завдяки якійсь дивовижній прозорливості Європа осягає творчі можливості цього подвигу португальців, що розширив обриси світу, розуміє, що мореплавство й географічні відкриття незабаром перетворять світ набагато рішучіше, ніж усі війни й облогові гармати, що тисячолітня доба середньовіччя закінчилася і розпочинається нова «новітня епоха», яка буде мислити й творити в інших просторових вимірах. Усвідомлюючи велич цієї історичної миті, флорентійський гуманіст Поліціано, поборник мирного розуму, урочисто складає хвалу Португалії, і в його натхненних словах чується вдячність усієї освіченої Європи: «Вона не тільки полишила далеко позаду Геркулесові Стовпи і приборкала бурхливий океан, але й поновила досі порушену єдність мешканців світу. Які нові можливості й економічні вигоди, яке звеличення знань, яке підтвердження висновків античної науки, що бралися під сумнів і відкидалися, обіцяє це нам! Нові країни, нові моря, нові світи (alii mundi) виринають із віковічного мороку. Португалія відтепер охоронниця, страж нового світу».
Приголомшлива подія на якийсь час зупиняє грандіозне просування Португалії на схід. Здається, що Нового Світу уже досягнуто, що королю Жуану уже забезпечені корона й усі скарби Індії, бо після того, як португальські моряки обігнули мис Доброї Надії, ніхто уже не може випередити Португалію, і жодна з європейських держав не має права навіть іти слідом за нею цим закріпленим за нею шляхом. Бо ще Енріке Мореплавець завбачливо виклопотав собі папську буллу, за якою усі землі, моря й острови, що будуть відкриті за мисом Боядор, мають належати виключно Португалії, а наступні три папи потвердили цей дивний «дарчий запис», який одним розчерком пера визнав увесь ще невідомий Схід разом з мільйонами його мешканців законним володінням династії Візеу. Отже, Португалії і тільки Португалії заповідано усі нові світи. З такими твердими гарантіями в руках звичайно рідко хто виявляє схильність до ризикованих справ; через те не було нічого дивного чи наївного в тому, як це a posteriori вважають більшість істориків, що beatus possidens король Жуан II не виявив особливої зацікавленості до дещо дивного проекту незнаного генуезця, котрий гаряче вимагав цілого флоту, щоб із заходу дістатися до Індії. Щоправда, мессера Христофора Колумба любязно вислуховують у ліссабонському палаці й не відмовляють йому навідріз. Але тут надто добре памятають, що всі попередні експедиції на легендарні острови Антилью і Бразиль, розташовані начебто на захід між Європою та Індією, закінчувалися гіркою невдачею. Та й навіщо ризикувати твердими португальськими дукатами заради досить непевного шляху в Індію, тим паче що внаслідок багатолітніх зусиль вірний шлях уже знайдено, а на судноверфях на берегах Тежу день і ніч працюють над створенням великого флоту, який, обігнувши мис Бур, піде прямо до Індії?
Тому, наче камінь, кинутий у вікно, безцеременно увірвалася до лісабонського палацу звістка, що отой хвалькуватий генуезький авантурник справді перетнув під іспанським прапором Oceano tenebroso і після якихось пяти тижнів плавання у західному напрямку натрапив на землю. Чудо здійснилося. Отак несподівано збулося містичне пророцтво з «Медеї» Сенеки, яке довгі роки хвилювало душі мореплавців:
коли керманич аргонавтів відкриє нові світи і Фула не буде більше найвіддаленішим краєм землі нашої». Правда, Колумб, новий «керманич аргонавтів», навіть не підозрює, що він відкрив нову частину світу. До кінця своїх днів цей упертий фантазер непохитно вірив у те, що він досяг материка Азії і, тримаючи від своєї «Еспаньоли» курс на захід, міг би через декілька днів висадитися в гирлі Гангу. Але саме цього смертельно боїться Португалія. Бо чим допоможе Португалії папська булла, що віддає їй усі землі, відкриті на східному напрямку, якщо Іспанія коротшим західним шляхом в останню хвилю випередить її і перехопить Індію? Це зведе нанівець плоди пятдесятилітньої праці Енріке й сорокалітні зусилля його наступників, Індія буде втрачена для Португалії і все через відчайдушну акцію клятого генуезця. Якщо Португалія хоче зберегти пальму першості і своє переважне право на Індію, то їй не лишається іншого вибору, як зі зброєю в руках виступити проти нежданого суперника.
На щастя, папа відвертає загрозу. Португалія й Іспанія наймиліші його серцю діти, це єдині нації, чиї королі ніколи не сміли опиратися його духовному авторитету. Вони воювали з маврами і прогнали невірних; вогнем і мечем викорінюють у своїх державах найменшу єресь, папська інквізиція ніде не має таких ревних поплічників у переслідуванні маврів, маранів і євреїв, як у цих двох країнах. Ні, папа не допустить ворожнечі між своїми улюбленцями. Тому він вирішує всі ще невідкриті країни світу поділити між Іспанією й Португалією, однак не як «сфери впливу», висловлюючись лицемірною мовою сучасної дипломатії, зовсім ні, папа, довго не роздумуючи, дарує обом державам своєю владою намісника Христа всі ще невідомі народи, країни, острови й моря. Він бере земну кулю і, наче яблуко, але не ножем, а буллою від 4 травня 1493 року ріже її навпіл. Лінія розрізу починається за сто легуа (старовинна морська міра довжини) від островів Зеленого Мису. Всі ще не відкриті країни, розташовані на захід від цієї лінії, віднині мають належати улюбленому чаду Іспанії; розташовані на схід улюбленому чаду Португалії. Спершу обоє діток висловлюють згоду і дякують за щедрий дарунок. Але невдовзі Португалія починає відчувати якесь занепокоєння і просить відсунути лінію поділу ще трохи далі на захід. Це прохання задовольнили угодою, укладеною 7 червня 1494 року в Тордесільяс, за цим договором лінію поділу перенесено на двісті сімдесят легуа далі на захід (завдяки чому Португалії пізніше дістанеться не відкрита на той час Бразилія).