Шрифт
Фон
СУПЕРНИКИ
І
Вітер пісню співав стоголосо,
Але раптом в екстазі німім
Зупинивсь біля тебе і млосно
Зазітхав у волоссі твоїм.
І підслухали зорі і трави,
І підслухали ріки й мости,
Як шептав тобі вітер ласкаво:
«Я такої не бачив, як ти...
Хочеш хмари для тебе розвію?
Хочеш землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни люблю...»
I хоч ти не сказала нічого,
Бо не слухала вітрових слів,
Він, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмарки полетів.
А як глянуло сонце із неба
Через сині зіниці ніш,
Закохалося сонце у тебе,
Засіяло іще ясніш.
II
Вітер в небі за хмарами гониться
І про тебе складає пісні,
Почалася у сонця безсонниця
І подовшали раптом дні.
І обоє тобі заходились
Говорити у всякий час:
«Ми по вуха в тебе влюбились,
Усміхнися ж хоч раз до нас...»
III
Тож послухайте, сонце і вітре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю річ я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчіть.
Я б хотів, щоб мені ви сказали
Без брехні, без ридань і виття:
Скільки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?
У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!
Я для неї хмар не розвію
І дощами землі не заллю.
І хвалитись, як ви, не вмію,
Але я її дужче люблю.
Те, що кидали ви, як намисто,
Міліонам красунь до ніг,
Я в душі недоторкано чистим
Для одної для неї зберіг.
ВОНА ПРИЙШЛА
Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Ти не можеш мене покарати
Ти не можеш мене покарати
Блискавками з-під милих брів,
Бо тебе я навіки втратив
Ще до того, як вперше стрів.
Ти не можеш мене любити,
Ненавидіть не можеш теж
Ти прийдеш, як гаряче літо,
Тільки грозами обпечеш.
Через теплі зелені трави
Поведе тебе в далеч путь.
Та за мною лишиться право
До кінця тобі вірним буть.
Дні і ночі думать про тебе,
Виглядати тебе щомить
Лиш для цього, їй-богу, треба,
Тричі треба на світі жить!
Коли б тобі бажав я сліз і муки...
Коли б тобі бажав я сліз і муки
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.
Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось любити,
Як я тебе люблю.
Спади мені дощем на груди...
Спади мені дощем на груди,
Пустелю-душу ороси
Я стану жить. Я мріять буду,
Як мріють ранками ліси,
Коли салютами-громами
Гуркоче небо навесні.
Ти тільки спокою ні грама
Не дай воскреслому мені.
Якщо ж ти хмара, а без грому,
Якщо ти буря без води
Пливи у далеч невідому,
А душу збоку обійди...
МОРЕ РАДОСТІ
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.
І гомонять навколо хвилі,
З бортів човна змивають мох,
І ми з тобою вже не в силі
Буть нещасливими удвох.
І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші, мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам тобі й мені.
О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
ЗАКОХАНА
Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з підїзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.
Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил,
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.
Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
Зазирнувши тобі під вії,
У волоссі твоєму вмер.
Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.
Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.
Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.
Берези, в снігу занімілі
Берези, в снігу занімілі,
Іній на вітах слізьми,
Про що ви мрієте, білі?
Про сонце мріємо ми...
Дуби в крижаній кольчузі,
Одягнуті в сиві шовки,
Про що замислились, друзі?
Про сонце наші думки...
Вітри із морозяним шпаром,
Куди вас ведуть чорти,
Чого галасуєте даром?
Хочемо сонце знайти...
Очі, наповнені горем,
Очі сумні мої,
Чому ви блукаєте зором?
Хочем побачить її...
Серце, недавно кволе,
Муко моя мала,
Чому щемиш, як ніколи?
Хочу її тепла...
Розуме мій байдужий,
Вируч мене хоч ти
Над чим ти думаєш, друже?
Хочу надію знайти...
Ніби краплі жовті, в темну воду
Ніби краплі жовті, в темну воду
Стиглі зорі падають вночі.
Ти ідеш крізь синю прохолоду,
Підійнявши місяць на плечі.
Ти ідеш... Іди собі, щаслива,
Мрій і смійся, думай і мовчи,
Посміхайся вітрові грайливо,
Травам імя милого шепчи.
Ти ідеш... Звичайно, не до мене,
Не мені замріяність несеш.
Ніжна й добра, щедра і шалена,
Іншому в обійми упадеш.
Іншому у душу зрониш слово,
Сумнів розпанахавши навпіл.
Вечір перли вам до ніг казкові
Буде сипать росами на діл.
І від вас між сонних незабудок,
Без злоби, досади і обмов,
По росі брестиме босий смуток
І моя нерадісна любов.
Не дивися так печально
Не дивися так печально,
брів похмуро не підводь.
Усміхнись і просто вимов:
«Божевільний, не підходь!
Не ходи сумний та кислий,
стань, досадо, в стороні,
Як тебе немає поруч,
веселіш тоді мені.
І хоч ти ніщо для мене,
але ж бач, яка біда:
Мулить око порошина,
як під вію попада...»
Говори мені і смійся
у холодній тишині,
Буду знать, що ти щаслива,
легше стане і мені.
Шрифт
Фон