Ніде правди діти, приблизно такими критеріями керувалася і я, коли вирішувала народжувати сина й виховувати його самотужки. Той факт, що його батько хоча б розумний, а розумові здібності в людей принаймні частково успадковуються, зіграв неабияку роль у моєму рішенні.
А от серед птахів одинокі батьки чи матері трапляються не так уже й часто. На користь гіпотези «хороших генів» свідчить низка фактів і з-поміж видів з подвійним, тобто традиційним, батьківством. Наукові дослідження засвідчили, що яскраві, рухливі
та співучі самці краще харчувалися й менше хворіли в дитинстві, що є показником здоровя. Видається цілком логічним, що здоровий самець, здатний утримувати більшу й кращу гніздову територію, допоможе вигодувати та виростити здорових дітей.
Але деякі вчені вважають гіпотезу «хороших генів» переускладненою. Усе набагато простіше, міркують вони. Найяскравіше оперення, найгучніший і складний спів, яскраві демонстрації просто найкраще сприяють завданню звернути увагу самки на конкретного виконавця. Самець ніби кричить: «Я! Я! Я!!! Ось він Я! Готовий на все!» і самка просто обирає найголоснішого, бо решту вже не чує. Ця ідея називається «гіпотеза яскравих маяків». Вона дуже добре пояснює, чому в багатьох видів, особливо тих, де самець виконує суто роль запліднювача, він вдається одночасно і до яскравого оперення, і до складних танців чи демонстрацій, і до голосних звуків. Така поведінка властива багатьом видам колібрі, райським птахам, а серед українських птахів глушцям (Tetrao urogallus) і тетерукам (Tetrao tetrix). Вважається, що самці просто перевантажують слухові й зорові канали сприйняття самки, і той, хто найкраще перехопить її увагу, зірве банк.
Найекзотичнішою наразі є гіпотеза, яку висунув дослідник Річард Прум, багато років вивчаючи маленьких яскравих тропічних пташок манакінів. Думаю, складно знайти людину, яка цікавиться живою природою і не бачила би при цьому на ютубі роликів з неймовірними танцями різних видів манакінів «місячна хода» по гілці манакіна червоноголового (Pipra rubrocapilla) (див. посилання), смішні стрибки й розпушена «борода» манакіна-короткокрила бразильського (Manacus candei) (див. посилання), стрибки через голови цілої вервички манакінів-червононогів синіх (Chiroxiphia caudata) (див. посилання). Прум стверджує, що пояснювати такі поведінкові дива адаптивністю логічно, але неправильно. Природа не завжди буває холодною раціоналісткою. Не кожна ознака свідчення її користі. Не завжди краса це показник здоровя, якості чи конкурентної переваги. Іноді краса це просто краса. Вона річ у собі, ні для чого. І птахи її люблять та цінують. Просто так. Річард Прум написав про це цілу книжку4. У ній він стверджує, що птахи мають певні особисті вподобання, які формуються випадковим чином. Вони обирають красивий і складний спів, яскраве оперення чи «місячну ходу» іншої половини не тому, що ті якимось чином інформативні, а тому, що вони приємні. Вибір красивих і голосистих це процес, що організовується сам і підтримує себе, формуючи певний стандарт. «Краса просто буває», стенає плечима Прум.
Ба більше, дослідник вважає ідеї краси як корисної адаптації небезпечними для людей, адже вони пронизують усю людську культуру й суспільні відносини. Тобто якщо симпатична дівчина обрала не пивний животик, неголену пику й багатий внутрішній світ, а міцні мязи, упаковані в гарний піджак, не варто заспокоювати себе жіночою меркантильністю та «біологічним підґрунтям». Можливо, варто просто почати ходити в спортзал і випрасувати штани.
Але якщо ви вважаєте, що прасування штанів це вже занадто, то до ваших послуг є й інші гіпотези щодо вибору самок, які активно циркулюють у науковому товаристві. Наприклад, гіпотеза «генетичної сумісності», яка постулює, що самки обирають самців, чиї гени доповнюють їхні5.
Але повернімося до популярної теорії «хороших генів». Якщо такі зрозумілі й корисні речі, як охорона гніздової території, допомога у вигодовуванні пташенят, зроблений у хаті ремонт і сумісна поїздка на Мальдіви, оцінити надзвичайно просто, то яскраве оперення й танці як маркер «хороших генів» гіпотеза, складна у доведенні. Як же повязані «хороші гени», міцне здоровя та пташині демонстрації?
Що таке пташина пісня
У будь-якому великому міському парку чи лісопарку від пятої до сьомої ранку можна натрапити на справжній пташиний концерт. Уміння відрізнити й визначити серед голосного хору окремі пташині голоси мистецтво, якого має навчитися кожен орнітолог. Мені особисто в цьому дуже допомагала любов до класичної симфонічної музики, де кожен концерт чи симфонія розбиралися на окремі партії ось скрипки, ось кларнети, а ось заграла арфа.
Першу скрипку в типовому міському парку грають дрозди чорний (Turdus merula) і співочий (Turdus philomelos). На відміну від багатьох видів, вони залюбки співають не тільки вранці, але й у вечірніх сутінках. Пісня невеличкого коричневого, з поцяткованими
грудьми дрозда співочого це дзвінка фраза, у якій, дослухавшись, можна розібрати веселе запрошення: «Чай-пють, чай-пють! А м-мені, а м-мені? З цук-кор-ром, з цук-кор-ром!». Звісно, дрізд не розмовляє людською мовою; подібні фразочки, схожі на звуки, які видає птах, часто конструюють студенти-орнітологи, аби вивчити й запамятати звучання найпоширеніших лісових голосів. На відміну від веселуна співочого, дрізд чорний співак «сумний». Це не схоже на скрипку, радше гобой, мелодійний і меланхолійний. Дрізд чорний неймовірно красивий. Вугільний самець з яскраво-жовтим дзьобом і жовтим обідком навколо очей. Його можна побачити в будь-якому київському сквері, а взимку у великих лісопарках.