У колядках і щедрівках ми бачимо сім'ю світлих давніх богів: пана Господаря, господиню, їхню дочку панну і їхнього сина красного панича. Що то за пан Господар, господиня, дочка панна і син красний панич, ми те можемо ясно бачити в аналогічній їм другій сім'ї, про яку згадують колядки й щедрівки: то сім'я небесних світил, місяць, сонце, зоря і з ними дрібен дощик. В одній колядці ясно говориться про ту небесну сім'ю. На якогось Івана напали в горах розбишаки і питають його, якого він роду. Він їм каже, що його батько ясний місяць, його мати ясне сонце, сестра ясна зоря, а брат сивий соколонько. Замість соколонька в інших колядках при сім'ї небесних світил ми бачимо дрібен дощик. Всі вони в колядках звуться богами. Вони гостюють у пана господаря, сидять на його дворі за пишними столами. Зібравши докупи порозкидані в колядках і щедрівках прикмети тієї небесної сім'ї, ми можемо омежувати такі типи давніх світлих богів українського народу: Пан Господар, богиня Сонце, богиня Зоря, бог Громовик, богиня Хмара і богиня Весна. Місяць часто змішується своїми фарбами з Паном Господарем.
Пан Господар
Під такими фарбами можна спізнати давній міфічний образ якогось світлого бога. Господар не воїн, а старий чоловік, поважний і смутний: він любить одпочивати й сидіти; його навіть носять янголи на руках. Він тільки ясний, але не такий блискучий, як інші міфічні образи. Обстава господаревого двора має чисто міфічний характер: ми примічаємо скрізь золото на його широкому як небо дворі, як бачимо на широкому небі золоті зорі, місяць, ясне сонце і огневу блискавку. Тернова золота огорожа то певно блискавка, бо терен у міфології Вед виріс з пазурів сокола, котрим перекинувся Індра, бог грому й блискавки. Золоті й калинові мости, зовсім не потрібні на суходолі, показують, що господарів двір то широке небо з хмарами, веселкою і промінням сонця. Можна догадуватись, що Господар старший од інших богів, коли до нього сходяться інші боги, як до князя з'їжджались в гості бояри. Пан Господар то давній найстарший бог світла або неба, похожий на індійського Варуну, котрий збудував мир і вивів на небо сонце й зорі; то давній бог Сварог, бог світла, старший од усіх богів, батько Дажбога. А що Пан Господар давнє поганське божество, в тому не можна вагатись.
Український народ і тепер зве в приказках Бога господарем: Бог старий господар, має більше, ніж роздасть; Бог багатий, то й
нам дасть. Колядчаний Господар зветься просто богом:
Богиня Сонце
У такій пишній, залитій золотом картині описується в колядках і веснянках богиня Сонце. Золота стіна, за котрою вбирається панна, то червоно-золоте небо перед сходом сонця; золота ряска, золота кора на дереві, огнева широка сукня, од котрої палає діброва, то блискуче проміння сонця, що обливає золотом сади й діброви і, як широкою блискучою одежою, вкриває світ. Двір, сіни, хата, церква, куди входить панна з-за золотої стіни, то світ, небо. В тій картині, що дівчина своєю огневою одежою запалює діброву, можна бачити або літню жару над лісами і садами, котру гасить дощ, що ллється з хмар, неначе його хто точить решетом, або небесну пожежу в хмарах, як їх освічує блискавка.
У веснянках богиня Сонце ще зветься дівчиною Рожею, або просто квіткою червоною рожою. Весною, виряджаючи дочку Рожу у танець, мати чесала їй косу, а чешучи навчала:
У декотрих колядках описується богиня Сонце, як княгиня-господиня, що походжає по двору пана господаря, убрана в золотий
убор, у кований золотий пояс, і на поясі, на золотих ретязях, носить золоті ключі. Образ княгині-господині, в котрому описується богиня Сонце, певно вже пізніший, взятий з княжого українського побуту мабуть тоді, як колядники славили своїх богів на празник Коляди, в дворах або в теремах давніх княгинь, брали поетичні фарби для міфічних образів з того, що бачили перед собою.
У пізніші християнські часи український народ переніс атрибути богині Сонця на св. Параскеву. Народ змінив богиню Сонце на св. Параскеву може тим, що в житті св. Параскеви говориться, як її батько й мати, дуже поважаючи п'ятницю, день Христової смерті, дали своїй дочці ім'я п'ятниці. З того можна догадуватись, що народ празникував у честь Сонця п'ятницю. І тепер на Україні дуже поважають св. Параскеву і самий день п'ятницю, а найбільше дванадцять п'ятниць на рік. Св. П'ятниця більше празник жіночий. Жінки мають за великий гріх у п'ятницю прясти, шити, м'яти і тіпати коноплі, прати і золити плаття. Декотрі баби дають собі зарік нічого не робити в п'ятницю. Одна молодиця запарила в п'ятницю на ніч квашу, поставила на печі і, щоб кваша не вибігла, зав'язала хусткою. Цілу ніч щось у хаті пищало чудним голосом, і молодиця думала, що св. П'ятниця прийшла її покарати. На Україні розказують, що П'ятниця ходить по селах уночі, вся поколота голками й веретенами, од того, що молодиці шиють і прядуть у п'ятницю. Що народ переніс на П'ятницю атрибути богині Сонця, те можна бачити в одній галицькій пісні: