По всіх різдвяних обрядах ми бачимо, що народ празникує обрядами двом групам світлих літніх сил, огневим і водяним, і празникує перш за все як народ-хлібороб, благаючий собі од світлих богів доброго врожаю жита, пшениці і всякої пашниці. В усіх колядчаних обрядах ми бачимо два елементи, котрі грають головну роль: хліб і воду. Кутю варять із зерна, хати посипають зерном, на покуті ставлять сніп хліба, вечерю посилають з хліба, на святвечір варять доконечне горох, дерево обв'язують соломою, на столі кладуть плуг, колядники в Галичині носять з собою плуг. Із цього усього ми бачимо, що народ у різдвяних обрядах празникує початок нового року хліборобства, котре грає головну роль у житті українського народу. Щоб забезпечити собі урожай хліба од темних зимових сил, народ сповняє деякі жертвенні обряди Морозові і Дюді : хазяїн, кидаючи ложку куті під стелю, просить до себе вечеряти Мороза, щоб він не поморозив хліба, а на Білорусі, на Меланки, після вечері зоставляють на столі кілька ложок куті для Дзюді (Дюді) , бога зими, діда з білим волоссям і з білою бородою, щоб він не шкодив морозами. Народ злучає вечерю на кутю і жнива, забороняючи пити воду за вечерею, щоб у жнива не так мучила смага в гарячий час. Так як світлі літні сили: сонце, блискавка і грім мають великий вплив на хліборобство, то народ у своїх різдвяних обрядах злучив докупи обряди з мотивом про хліборобство і про літні небесні сили. Після куті стріляють з рушниць або б'ють макогоном у ворота, щоб проганяти кутю й вовків. Сей обряд служить символом грому, що проганяє зиму і попередній старий рік, даючи місце новому хліборобському року. Так колядники ходять по хатах з козою; коза тут служить образом сонця. Про ту козу в колядках співають, що вона має «золотенькі копиточка; де вона ходить, там жито родить; де не буває, там вилягає; де коза туп-туп, там жита сім куп; де коза рогом, там жито стогом». Коза каже, що вона не боїться стрільців, тільки боїться «Діда, що в його борода сіда». Дід з сідою бородою то дід Дюдя, бог зими й морозу, ворог сонця й всіх літніх небесних сил. Самі трійці, що з ними стоять при водосвятті на Ордань і на вечірнє водосвяття, звуться громницями.
Різдвяна свячена вода, як ми сказали, має велику роль: нею кроплять усе хазяйство. Найбільше народ поважає вечірню воду, що святять перед Водохрещем увечері в криницях, може тому, що той звичай нагадує весняний звичай святити криниці на преполовення, і що криниці мають велику вагу в народі, як міфічний символ небесних криниць-хмар. Її п'ють потрошку на тщесерце, мажуть слабим очі, груди, лоб. Така повага до свяченої різдвяної води і міфи про чудовну її силу показують, що народ на різдвяні святки празникує другій групі небесних літніх сил, хмарам і літньому дощу, що грають велику роль у хліборобстві.
Темні зимові сили
Темні зимові сили описуються в колядках, як вороги світлих богів; вони женуться за світлими богами, б'ються з ними, перемагають і вбивають їх.
Темні сили описуються в образах, взятих з історії і з народного побуту, але є ще в народних творах і міфічні давні образи темних сил. Темні сили показуються то ордою, що нападає на двір Господаря і руйнує його, то Турками й Татарами, то якимсь царем Воротом, на котрого б'є Іван-Громовик. Ще частіше темні сили описуються як жиди, як сім сот жидів, жидівок і жидівських дівок, котрі гоняться за матір'ю Громовика, скрізь шукають його самого, випивають море, рубають ліси, викошують траву, розбивають камінь, жнуть пшеницю і таки доходять до свого: знаходять світлого бога, мучать його, забивають за нігті всяке дерево, випускають з нього кров, розривають крючками ребра. На образ жидів, як темних зимових сил, навела народну фантазію св. історія про Христову страсть. Вороги світлих богів часом описуються як розбишаки; вони напали в горах на Йвана Громовика, взяли його, як він водив танець кругом тернового огню, одняли од його сокола, гусла й коня вороного і закинули його в тюрму. Найдавніша міфічна форма грізних зимових сил то дивний звір тур-олень з дев'ятьма рогами, котрого нагледіла у віконце Господиня (сонце) і звеліла застрелити. На одному розі того звіра стоїть терем або шинк. Той звір ходить у лісі, на звірі стоїть стільчик, а на стільчику сидить красна панна. Звір тур-олень часом у колядках зветься царем, котрого Громовик волочить по чагарях і пожарищі прив'язаного до сідла. Той міфічний звір, то образ зими з чорними хмарами, з снігом, з вітром, морозами, то індійський лихий Врітра, ворог Громовика Індри. Зима здавалася народові звіром, що краде сонце й блискавку і держить їх у себе, в образі красної панни на золотому стільчику. В колядках Білорусі говориться про такого самого звіра, котрий гадиною лежить у чистому полі під білим каменем. Ту гадину знаходить славний панич (Громовик), хоче її застрелити, тобто розбити зимові хмари своєю стрілою блискавкою.
Боротьба й побіда темних сил природи над світлими описується у весняній грі Ворон. У Вороні ми бачимо дві сторони: матір з красною старшою дочкою і дітьми, і Ворона. Мати стає проти Ворона, а позад неї красна дівчина і всі діти; вони міцно держаться рядком одно за другим. Проти матері сідає Ворон і копає паличкою пічку. Ворон хоче гріти окропи, щоб залити дітям очі. Гра починається розмовою між матір'ю і Вороном. Мати просить у Ворона води, що знаходиться десь під вербою. Ворон одказує, щоби вона пішла собі й напилася. «Коли боюся, бо воду стереже вовк та гадюка», каже мати. Із розмови матері з Вороном бачимо, що Ворон наївся, напився, сидить у високому городі, а за ним стоїть чорт з бородою. Мати каже, що і в неї є город; хоч і низько обгороджений, та Ворон його не перескочить. Після розмови Ворон починає ловити материних дітей, хапає їх по одному й переводить у свій город. Після всього хапає й красну дівчину і переводить до себе. Зоставшись сама, мати приходить у город Ворона впізнавати своїх дітей. У сій грі описується боротьба зими з літом. Ворон, образ хмари, держить воду під вербою, котра в казках зветься цілющою і живою водою і котру стережуть змії. Та вода то літній дощ, що дає живу силу землі. Ворон хоче згубити з світа дітей і красну панну, заливаючи очі не холодною, а гарячою водою. Се наводить нас на здогад, що в сій грі додержався може давній індійський міф, в котрому лихий Врітра був богом не холодної полярної зими, а гарячого страшного дощу Індії, котрий часом буває таким шкідливим для землі, як і наша холодна зима. Мати з дітьми і з красною дівчиною то образ сім'ї світлих небесних сил, а сама красна дівчина, на котрій держиться вся гра, то сонце влітку. Ворон у своєму городі з чортом за спиною, з гадюкою і вовком то сім'я темних зимових сил природи. Він хапає сім'ю світлих сил, як в одній пісні мати чорна гадина їсть небесні світила: