Господарство Молдова, мідна монета Олександра Доброго (14001432).
Слід зауважити, що з часом вага та якість богемської валюти підупала настали важкі часи і монети «полегшали» до 2,52,7 г, при цьому розумні люди не упускали можливість обрізати метал, що виступав за межі відбитка штемпеля. Відтак у торгових та інших угодах не забували зазначати, що розраховуватися слід не абиякою, а виключно «доброю» та «справною» монетою.
Кафа, 14211435 рр., срібло. Написи латиною та арабською. Тамга Ґераїв у колі.
На території України у ті часи були в обігу монети багатьох держав. Так, знайдено чимало монет, викарбуваних у XV ст., належних не тільки сусіднім, а й кільком державним утворенням, які існували тоді від Криму до Прикарпаття. На Буковині було в обігу срібло, що карбоване на монетному дворі господарів Молдови, столицею якої була Сучава. Там також карбовано і мідну монету, що і не дивно адже перед тим на цих землях теж панувала Орда, у її містах виготовляли мідні пули, які прижилися в обігу.
Мідний пул, Кафа, XV ст.
У Криму власну монету, прикрашену добре знайомою і сьогодні тамгою, карбували хани з династії Ґераїв, які домоглися незалежності від Золотої Орди. Але у тому ж Криму, в генуезькому місті-колонії Кафа (сучасна Феодосія), карбували свої монети аспри.
Окрім срібних аспрів, прикрашених, як і належить, тамгою правлячого хана, генуезці випускали в обіг також і мідні пули інтеграція у монетну систему, започатковану на теренах Золотої Орди і тут була повною (як і технологія на заготовки для пулів різали мідний дріт відповідного діаметру). Часом використовували вже готові мідні пули, ставлячи на них свою мітку.
Ординський мідний пул з хрестом, вибитим у Кафі, XV ст.
Головним кредитором кримської колонії впродовж тривалого часу виступав банк Св. Георгія. Його головні акціонери вели активну підприємницьку діяльність у Криму від імені комуни Генуї. Вели, зауважимо, настільки вправно, що 1453 р. державна власність перейшла банку (за офіційною версією за борги), тобто була приватизована акціонерами поважного закладу практично за безцінь, якщо рахувати попередні багаторічні капіталовкладення в укріплення та іншу нерухомість і захист колоній. Зауважимо, що лише на війну 1434 р. проти держави Феодоро, яка мала убезпечити генуезькі володіння від зазіхань сусідів, було позичено шість мільйонів аспрів. Однак новому «ефективному власнику» так і не пощастило довго насолоджуватися здобутим.
Після 1475 р. узбережжя Криму, а за декілька десятиліть усе північне узбережжя Чорного моря перейшло під владу імперії Османів. Відтоді на цих землях і в їх околицях до останньої чверті XVIII ст. були в обігу акче, а потім пара і піастри, викарбувані на монетному дворі в Стамбулі.
Ведення бухгалтерії впродовж XIVXVI
ст. у Королівстві Польському та ВКЛ (і не тільки там) вимагало чіткого розуміння співвідношення між ваговими та монетарними стандартами, визначення якості монет, карбованих у різних куточках Європи, та багатьох інших тонкощів. Відповідно і сучасним дослідникам, які вивчають давні рахункові книжки, і письменникам, які пишуть романи з середньовічного життя, якщо вони прагнуть надати своїм творам пристойної вірогідності, доводиться занурюватися у подібні подробиці.
Приміром, вартість товарів вимірювалася у гривнях і грошах. У рахункових книжках короля Владислава ІІ Ягайла знаходимо відомості, що, приміром, у Кракові в 1394 р. лицарський шолом було куплено за дві гривні (а траплялися вироби і по дві з половиною), плюс кольчужна бармиця до нього коштувала від 16 до 32 грошів. З подальших обрахунків випливає, що дві з половиною гривні відповідають 120 грошам. Отож бачимо, що у гривні XIVXV ст. грошів налічувалося аж ніяк не 100, бо рахували інакше адже йшлося про гривню срібла, яка мала певну вагу. І ця вага була різною у різних країнах! Була гривня моравська (280 г), голландська (246,083 г), паризька (244,753 г), новгородська (204 г) і так далі. Отож, купуючи щось або укладаючи торгівельну угоду, слід було насамперед зясувати: про яку саме гривню йдеться.
Срібне акче турецького султана Сулеймана I, 1525 р.
Вже зі згаданих празьких грошів з празької, знов-таки, гривні, яка важила 253,14 г срібла, «били» 64, відповідно по 3,96 г кожен. Отож празький гріш початково важив майже стільки, як римський денарій часів імператора Августа. У Королівстві Польському прижилася назва, але стандарти (і якісні, і вагові) різнилися від празьких.
Денарій Владислава ІІ Ягайла (13861434), срібло.
Краківська гривня важила «лише» 196,26201,86 г срібла, і, відповідно, грошей з неї «надрукувати» можна було менше якщо не змінювати вагу монет. Отож краківська гривня відповідала 48 празьким грошам. Проте пересічні піддані королів та князів того часу у повсякденному житті мали справу з дрібнішими монетами переважно з денаріями. Їх при королі Казимирі Великому з гривні карбували 768, а при Владиславі ІІ Ягайлі вже 864. Свої денарії виготовляв у Вільні і великий князь Вітовт. А ще були шеляги (у західноєвропейській версії шилінги), що відповідали третині гроша.
«Трояк» монета номіналом три гроші Сигізмунда ІІІ, Краків, 1622 рік. Зверніть увагу на герб з левом на реверсі внизу, ліворуч.