Агов, сказав Діма Анишкін, ви подивіться, там колона! і протер тканиною бінокль, нібито це могло допомогти змінити картинку на дорозі. Колону вже можна було добре розгледіти і без оптики. Кабан устиг нарахувати з десяток одиниць техніки, коли надійшла команда відійти в посадку і колону пропустити. Попереду йшов бетеер із українським прапором і двома білими смугами маркуванням української армії, але такого бетеера Кабан не памятав (вся тутешня техніка Нацгвардії й десантури вже давно засвітилася на заставі), так що бетеер був однозначно не місцевий. А якщо він не місцевий, тоді чий він? З тієї території від кордону всі українські підрозділи вийшли ще позавчора. Заблукали? За бетеером йшла беха, потім важкі «урали» і «камази», навантажені, вочевидь, боєкомплектом, заправники, жовті автобуси з людьми, пара легкових автівок.
Синусе, прийом. Карацупа на звязку.
Прийом.
З боку Калинового від кордону в наш бік рухається колона, одиниць сорок: один бетеер, одна беха, вантажівки з боєкомплектом, автобуси з людьми. На бетеері український прапор. Спостерігаємо, нам наказано пропустити. Зустрічайте. Це ваші?
Косинусе, прийом. Це Синус, сьогодні рація звучить гарно, пощастило. Синус і Косинус це позивні двох командирів підрозділів Нацгвардії. Вони обоє закінчували київський політех от і бавляться, щоб геометрію не забути. Візьми до уваги.
Ні, це не наші.
Може, збройники?
Командире, запитай заставу, що нам робити?
Застава наказує себе не виказувати і продовжувати спостереження.
Синусе, Косинусе, не вимикайте рацію. Тримайте нас у курсі, колона зникає за рогом. До блокпоста Нацгвардії близько пяти
кілометрів, та якщо навпростець полем, то ближче. Не вимикайте рацію!
Усім лячно. Хочеться, щоб це йшли свої, просто заблукали, але Кабану інстинкт підказує, що це не так. Якась неправильна ця колона, щось у цьому бетеері з українським прапором є чуже.
Рація оживає:
Карацупа, прийом! Синус на звязку, рація шипить та плюється. Колона виїхала з путівця на центральну дорогу, зупинилася. Двоє вийшло з автобуса біля шлагбаума, за формою не можу визначити приналежність, знаків розрізнювання немає. Є, є, є! Вони зривають український прапор зі шлагбаума, ламають стовпчик!
Умикається Косинус:
Та в їхніх автобусах «денеерівські» прапорці. Вогонь, хлопці!
І як пішла вода в хату!
Прикордонники, хто поруч, допомагайте, це Синус. Закрийте їм «зеленку» ззаду!
Поле перебігти не життя прожити, особливо Кабану з його комплекцією і кулеметом. Полем, полем, бігом-бігом-бігом, від блокпоста чутно, як валить автоматичний гранатомет, вибухають бензобаки, стрекочуть автомати і бахкають гранати. Треба швидше, швидше, але тяжко, відстав трохи, задихнувся, але тут пощастило підскочив бетеер з підмогою, підібрали.
Підоспіли в самий розпал бетеер і беха сепаратистів, не зробивши жодного пострілу, рвонули в бік, за ними дві чи три вантажівки і декілька машин із хвоста колони пішли на Лисиче. Пара вантажівок вже горіло, підбиті автобуси похилилися набік, поруч лежали мертві; живі, зайнявши оборону, запекло відстрілювалися. Як і просив Синус, прикордонники підперли сепаратистів із тилу, тут якраз РКК Кабана став у великій пригоді. Прикордонник заліг у «зеленці» і щільним вогнем зустрічав усіх, хто намагався уникнути вогню агеес та кулемета нацгвардійців і сховатися серед дерев. Кабан уперше в житті стріляв не в мішені, а в живих людей, але дивно, він не відчував жодних докорів сумління, в першу хвилину навіть не виникало відчуття вбивства, просто натиснув акуратно на гашетку, і кулемет відгукнувся слухняною чергою. Коли темно-зелені фігури, які швидко бігли полем, почали падати хто чудернацьки розкинувши руки, хто втискаючись у землю в надії сховатися від шквального перехресного вогню, Кабан раптово відчув гіркий присмак у роті. Він змінив кут обстрілу, перезарядився і знову почав ретельно обробляти свою ділянку: метр за метром, як і вчили на стрільбах.
Позиції в нацгвардійців та прикордонників мали відчутну перевагу, але швидкої перемоги не вийшло занадто багато людей і техніки їхало в колоні. Отямившись від раптового нападу, сепари спробували контратакувати; над головами раптово задзижчав безпілотник, і в цю хвилину квадрат, де розгорнувся бій, почали поливати з мінометів.
Вони ж своїх можуть замочити, здивувався Кабан. Чому вони стріляють?
Тому що такі дрібниці росіян не бентежать. На цій війні у них немає своїх, тут всі для них чужі, сказав справжній українець Діма Анишкін.
Карацупа, прийом! Синус на звязку! У вас там беха є? Допоможіть витягти поранених, нашу беху підбили! Ми до них без броні дістатися не можемо, сепари не дають! Пропадають хлопці!
Кабане, ти куди? Ти ж кулеметник! та Кабан слідом за Дімою вже заскочив на броню, за якою вже з обох боків прилаштувалося по чотири бійці.
Агов, броня, баштою крути! бетеер енергійно обстрілював «зеленку», і всі, хто переміщався на ньому і поруч із ним, також вели інтенсивний вогонь, перезаряджаючись по черзі.
Прикрий, Дімоне, я перезаряджу, ми вже поруч! Все, готовий, давай! Фігач, щоб і голів, падли, підняти не змогли! але вогонь у відповідь, однак, не припинявся, і по броні періодично цокотіли кулі.