Вона жувала хліб повільно, розуміючи, що їй більш нічого не дістанеться. У шлунку бурчало, але голоду вона не відчувала.
Коли вони доїли весь хліб і випили з термоса воду, яку Йоас набрав вочевидь десь у сусідньому озері, ті двоє зробили їй знак.
Ярвен підвелася. Той чоловік, Лірон, сказав, що коли до вечора не повернеться, то вони мають сховатися в лісі. Що з ним сталося?
Іди сюди! кинув Йоас. Зараз ми вирушаємо в ліс, і ти йтимеш уже сама. Але ж ти розумієш: шансів дременути в тебе жодних. Але спершу ми ще заткнемо тобі рота.
І не встигла Ярвен навіть затулитись, як у роті в неї опинився кляп.
Щоб не покликала на допомогу, якщо тут раптом зявляться твої люди! пояснив хлопець. А тепер гайда!
«Мої люди! промайнуло в Ярвен. Хто це мої люди? Я хотіла від віце-короля втекти, а ці гадають, що я з ним заодно. Я боюсь і віце-короля, і бунтарів. Моїх узагалі немає».
Вони знайшли схованку в густих ожинових заростях за якихось кількасот кроків від крутого берега, хоч ховатися, власне, й не було від кого. Ніч минула спокійно. Йоас із Маленою по черзі вартували, проте шукати їх ніхто не прийшов. Час від часу Ярвен засинала, та коли Йоас досить грубо потермосив
її, у неї було таке враження, ніби вона не змикала очей ні на мить.
Уставай, пора вшиватися! Тільки тихенько! сказав він.
Було все ще так темно, як буває зоряної ночі лише тут, на півночі. Та коли вони вийшли з лісу, Ярвен побачила, що на обрії небо вже почало світлішати.
Якщо думаєш, що тобі пощастить нас виказати, то помиляєшся! Не діждешся!
Не кажи так, озвалася Малена. Однак погляд, яким вона зміряла Ярвен, був сповнений люті. Ти прихопив ліхтарика?
Усі троє полягали скраю на плато, Ярвен посередині. Тим двом не довелося пояснювати їй, що вона має робити. Коли повз них проплив перший патрульний катер, Малена поглянула на годинника. Йоас тримав Ярвен за потилицю.
Та вона й без цього не спробувала б привернути до себе увагу. На превеликий свій подив вона усвідомила, що боїться цих двох менше, ніж Гільґарда, Тяркс, Больштрема й віце-короля.
А крім того, кому вона попалася б до рук, якби спробувала зараз підхопитися, закричати й подати знак береговій охороні?
Її відвезли б назад до Естерлінда.
«Я, мабуть, із глузду зїхала, подумала Ярвен. Та краще вже зоставатися тут, з оцими. Хоч вони мене й викрали, звязали руки й ноги і заткнули рота кляпом. Вони не катували мене й поділилися зі мною останнім окрайцем хліба. А якщо пощастить пояснити їм, що все це лише прикра помилка»
Дванадцять хвилин! прошепотіла Малена.
Патрульний катер, бадьоро постукуючи мотором так, ніби ні для кого й не становив небезпеки, повертався назад.
У нас рівно дванадцять хвилин! знов прошепотіла Малена.
Перестук мотора почав стихати, і Йоас відпустив потилицю Ярвен.
Ледве-ледве встигаємо! прошепотів Йоас.
Ярвен перша помітила Нанукового човна. Він нечутно, темною тінню немовби випірнув з води, вітер лише трохи напинав його понурі вітрила. Аж коли човен увійшов у бухту, Йоас подав умовний сигнал: кілька довгих і кілька коротких спалахів ліхтариком. Азбуки Морзе Ярвен не знала, однак чоловік на баркасі, схоже, очікував Йоасового сигналу. Коли якір ковзнув у воду, в мертвій тиші на межі ночі й дня шум вітру над водою здався їй неприродно гучним. Потім довкола знову залягла тиша.
Ти перша! прошепотів Йоас. І начувайся, якщо надумаєш здійняти галас!
Ярвен розуміла, чому обоє так поспішають. Вони мали скористатися паузою в патрулюванні сторожового катера, а дванадцять хвилин це зовсім не багато для того, щоб спуститися крутим берегом униз і непомітно допливти до човна.
Давай! прошепотів Йоас. Голос у нього тремтів.
Ярвен обережно почала спускатися підмитим водою крутобережжям. У темряві її руки чіплялися за якісь виступи, коріння, віття поодиноких кущів. Один раз вона поїхала поповзом і відчула, що подряпала об якийсь гострий виступ ногу; потім їй пощастило вхопитися за гілку, і вона з полегкістю зітхнула. Угорі над нею скрикнула від болю Малена, а тоді мимо шурхонув кудись углибину Йоас. Ярвен почула, як він гупнув унизу на землю.
Йоасе! покликала Малена. Йоасе, ти собі нічого не
Усе гаразд! прошепотів той.
Його голос пролунав майже поруч, і нарешті й Ярвен відчула під ногами гальку, якою був усипаний берег.
Без паніки! додав хлопець.
Малена, тихенько скрикнувши, приземлилася остання.
Гайда, пливімо! кинув Йоас і підштовхнув Ярвен у плечі.
У темряві вода виявилася теплішою, ніж вони думали. Ярвен якомога тихіше ввійшла в неї й на мить затамувала подих. Пливти з кляпом у роті було страшно, та після перших змахів руками вона заспокоїлась. Від солоної води подряпина на нозі защеміла, проте Ярвен, щосили загрібаючи руками, пливла до баркаса поперед Йоаса й Малени.
«Цікаво, що б ці двоє робили, якби я не вміла плавати? подумала вона. А що б вони зробили, якби я відмовилась іти з ними, спускатися з тієї кручі? Якби я справді була в спілці з віце-королем, якби схотіла, щоб охорона нас схопила й визволила мене? Вони не мали б жодних шансів доправити мене до човна, нас неодмінно впіймали б. Не минуло б і цих дванадцяти хвилин. Жодних шансів!»