Нас не треба боятися, промовив чоловік і поглянув їй в очі так, немовби хотів там щось побачити. Ми тобі нічого не зробимо.
Ярвен кивнула головою, відчуваючи, як щоками в неї течуть сльози. Плечі її здригалися.
Прошу вас прошепотіла вона. Прошу вас усе це якась помилка!
Помилка?! крикнув хлопець.
Його Ярвен боялася найдужче. Цієї миті в хлопцевих очах стояла відверта ненависть, і якби чоловік не спинив його, він, поза всяким сумнівом, уже б її вдарив. Помилка?! Ти що, хочеш пошити нас у дурні?
Ярвен у розпачі похитала головою й прошепотіла:
Але ж я зовсім не принцеса! Я не принцеса Малена! Річ у тім, що я лише
Зрадниця! крикнув хлопець. Що за комедію ти тут, власне, ламаєш? Думаєш, ми нічого не знаємо? А як ти гадаєш, навіщо ми тебе оце поцупили, байстрючко?
Прошу вас шепотіла Ярвен. Коли ці бунтарі знають, що вона не Малена, то нащо ж вони її викрали?
Нарешті до неї неквапом підійшов другий хлопець. Досі він, розіславши ковдру, весь час нерухомо стояв біля машини. На зріст він був вищий від першого, але з вигляду молодший. Та насамперед в очі впадало ось що: його колючий «їжачок» був, на відміну від чуба в першого хлопця, білявий, мов просо.
О ні, ти не Малена, це вже запевне! промовив він, і в його дзвінкому голосі вчувалася зневага. Малені було б соромно.
Ярвен вражено втупилася в нього. Вона була певна, що ніколи в житті цього хлопця не бачила. І все ж його обличчя здалося їй неймовірно знайомим.
Зітхати вже пізно, сказав Больштрем. Він узяв кружальце ковбаси, згорнув рурочкою, запхав до рота й запив ковтком вина. Те, що її не охороняли пильніше, було помилкою. Ми мали б ризикнути: не побоятися, що її викриють, і виставити охорону. А тепер уже пізно.
Тяркс повитирала серветкою пальці й спитала:
А якщо вона вийде на громадськість?
Саме в цьому, звичайно, й полягає найбільша небезпека, кивнув головою Больштрем. Тим більше, що ми не знаємо, де сама принцеса. Важко передбачити, що вони взагалі можуть утворити. Надто обидві разом.
І ти говориш про це так спокійно! закричав віце-король. Пальці в нього тремтіли. За столом лише він тримав у руці чарку з коньяком. Скажи мені краще, що нам тепер робити?!
Насамперед, усміхнувся Больштрем, треба не дати їй вийти на громадськість. Ні їй, ні принцесі. І ніхто, крім наших людей, не має знати про те, що її викрали. Настрої в країні тільки-тільки вляглися. Ми ж бо не хочемо, щоб знов пішли всілякі чутки, саме тепер
Гільґард кивнув головою й промовив:
Але якщо в неділю буде оприлюднено закон. Ти ж бо розумієш, Больштреме, якщо принцеса не зявиться на параді,
підуть усілякі балачки. Адже не можна забувати про те, що за останні роки м-м пропаганда короля серед частини населення лишила свої сліди! Закон ми, звісно, ухвалимо. Може, на півдні навіть обійдеться без великих заворушень. Але що, коли згодом доведеться Він повагався. справді ввести на північ війська? Адже це, на жаль, здається цілком імовірним. Чи народ і тоді ще підтримуватиме нас? Чи тоді знов не повилазять зі своїх нір усі ті, кому з початком вашого правління, високосте, ми спромоглися позатикати роти? Нам потрібна принцеса! Підтримка з боку принцеси, яка вже давно набула репутації великого друга півночі, це єдине, що може в зародку погасити в народі критику наших дій!
Принаймні ми на це сподіваємося! пробурмотів Больштрем.
Тоді шукайте її! закричав віце-король. Шукайте їх обох: і справжню, і фальшиву!
Адже ти знаєш, Норліне, Малена на парад з тобою ніколи не вийде, промовив Больштрем. Тому нам доведеться брати Ярвен. Але чи після того, що оце сталося, Ярвен іще
Саме так! вигукнув віце-король. Саме тепер вона нас і підтримає! Чи не здається тобі, що тепер, після того, як бунтарі її викрали, вона їх просто зненавидить?
Якщо її викрали бунтарі, то зненавидить, кивнув головою Больштрем. Але якщо її викрав Лірон Він зробив паузу. Тоді доведеться нам придумати щось інше.
17
Цієї ночі ніхто з них довго не спав. У дорозі водій лише один раз десь зупинився, щоб самому трохи передрімати, і коли монотонне гудіння двигуна, під яке Ярвен щойно закуняла, раптово змовкло, вона прокинулась.
Ніч стояла зоряна, ясна, довкола було видно, як удень. Ніч з її антрацитовим небом лише поглинула денні кольори, надавши деревам і кущам різноманітних відтінків сірого.
«Ліс подумала Ярвен. Усе ліс, і ліс, і ліс скільки їдемо».
Навіть у густих сутінках північної ночі вона час від часу помічала серед дерев тьмяний полиск водяної поверхні. Усе ліс, і ліс, і ліс та озера.
«Куди мене везуть? міркувала Ярвен. Адже тут нічого нема: ні міст, ні сіл, край дороги навіть жодної самотньої садиби. Якщо я закричу, тут ніхто мене й не почує».
Хлопець поруч із Ярвен уві сні глибоко зітхнув і схилився на неї. Не прокидаючись, він тихенько простогнав, умостився зручніше й поклав голову їй на плече.
Ярвен опанувала себе. Сну наче й не було. Хотілося, щоб нарешті настав ранок.
Згодом минула година, а може, й дві водій потягся, кинув погляд через плече й мовчки запустив двигуна. Уже за кілька хвилин Ярвен заснула.