У вухах стояло гудіння двигуна, смерділо бензином і мастилом, а залізний багажник під боком був твердий, хоч викрадачі й застелили його ковдрою. Очі їй вони завязали, рота заткнули кляпом, руки завели за спину, ноги перехопили ременем. А насамперед відібрали мобільний телефон.
Усе це здавалося таким нереальним, що Ярвен навіть не відчувала справжнього страху. Певно, її запідозрили вже давно. А то чому ж віце-король наказав забрати її з Едерлінда? Що вона зробила не так?
Дорога пішла вибоїста, і машина поїхала не так швидко. А проте в цій тісній вязниці Ярвен і далі кидало з боку в бік. Нарешті вони спинилися.
Дверцята відчинялись і зачинялись, чулися голоси. Хтось підняв кришку багажника.
Обережно! кинув чоловічий голос. Це був не Гільґард, не Больштрем і не віце-король. Якщо ти візьмеш її за ноги
Одні руки підхопили її попід плечі, другі взяли за ноги. Досить обережно Ярвен дістали з багажника, і вона вдихнула все ще мяке вечірнє повітря, просякле ялиновим запахом. Потому відчула під собою лісовий ґрунт, мох.
Ну, ось, знову промовив чоловічий голос. А тепер я скину з тебе повязку.
На потилиці в неї розвязали вузла, й поміж верхівок величезних ялин Ярвен побачила вгорі небо, що помалу набувало свинцевого кольору ночі. Вона повернула голову трохи вбік.
Якщо пообіцяєш не кричати, сказав чоловік, котрий вочевидь був за старшого, то зараз виймемо й кляпа з рота. А втім, кричати однаково немає сенсу. Довкола тільки ліс.
На знак того, що вона зрозуміла, Ярвен спробувала кивнути головою. Чоловік не був схожий на тих скоґландців, з якими вона досі мала справу. Він був нижчий від них, але кремезніший, чуба мав темного, а шкіру смагляву. Ярвен збагнула, звідки він.
Йоасе! вимогливо покликав чоловік.
Ярвен упізнала хлопця відразу, щойно той вийшов із затінку дерев. Він нахилився над нею й витяг їй з рота кляп. У його очах була відраза.
Не думай, що стільки уваги ти заслужила! промовив він і підніс ногу, так наче хотів наступити на неї.
Ярвен скрикнула.
Йоасе! гримнув чоловік.
Це був хлопець із міста, той, що стояв у неї під балконом. Тепер усе збіглося. Вона попала до рук бунтарів.
Та ви збожеволіли! кричав він.
Вони вчотирьох стояли в кущах біля вищої від людського зросту ґратчастої огорожі саме там, де хтось перепиляв два залізні прути й у такий спосіб улаштував вилазку.
Як могло таке статись?! Як це викрали?! лютував віце-король.
Ваша високосте, адже ви самі тоді сказали: чим менше тут, в Естерлінді, обслуги, тим менша небезпека того, що хтось здогадається, що наша принцеса не справжня, відповів Гільґард і злегка вклонився. Ви не схотіли тримати тут навіть кухарку, і обіди нам мусила варити Тяркс.
І жодної охорони, додала Тяркс. Ви сказали, досить і огорожі: у нас тут сигналізація і, що ще важливіше, собаки.
А хіба це не так?! закричав віце-король. Чому не спрацювала сигналізація? Чому хтось усе ж таки проробив у огорожі дірку?
Там, де є люди, котрі монтують сигналізацію, є й люди, котрі вміють її відімкнути, промовив Больштрем. Але, Норліне, ради Бога, не хвилюйся так. Тепер для нас головне зберігати спокій. Не все залежить від принцеси.
А собаки? визвірився віце-король. Здавалося, він не чув того, про що йому нагадував Больштрем. Оце такі найзліші сторожові собаки в усій Скоґландії? Адже їх дресирували накидатись на все, що ворушиться! То чого ж вони не накинулись на викрадачів?
Коли ми прибігли, вони лише стояли біля огорожі й крутили хвостами, нерішуче промовив Гільґард.
Тобто можна припустити, що хтось підкинув мяса, щоб укоськати їх, додала Тяркс. Хоча принаймні вигляд вони мали досить жвавий.
Атож, просто дивина якась, пробурмотів Больштрем.
Нагіра завжди знаходила лазівки! проказав віце-король, і його обличчя скривилося від люті. Вона не тільки ладна вдатися до насильства. Вона ще й розумна.
Больштрем ледве помітно покивав головою й відповів:
Ну, звісно, ти маєш знати це краще, ніж будь-хто інший.
Це може бути справа її рук. Нагіра перша, хто спадає на думку, чи не так? Насамперед тобі. Але де гарантія? У мене через вимкнену сигналізацію й собак підозра падає скоріше на когось іншого.
Віце-король звів на нього очі.
Твоя помилка, Норліне, була в тому, що всіх своїх колишніх друзів ти лише позвільняв з їхніх посад і постів, привітно сказав Больштрем. Ти тільки, заради Бога, знов не втрачай глузду й не починай так одразу гарячкувати. Що сталося, те сталося. Він одвернувся й, прокладаючи собі шлях крізь кущі, неквапно попростував до маєтку.
Віце-король хвилю повагався й рушив услід за ним, бурмочучи собі під ніс:
Лірон! Ну, звісно, Лірон
Гільґард поспішив уперед, розводячи перед віце-королем віття, щоб той вибрався з кущів, не поколовшись і не подряпавшись.
Ярвен гучно схлипнула.
Сідай, мовив чоловік. Я тобі допоможу. Дай їй чогось попити, Йоасе.
Хлопець приніс термоса й налив у кухлик чаю.
Якби моя воля, я б тебе!.. процідив він голосом, сповненим безмежної люті.
Тримаючи у звязаних руках кухлика з чаєм, Ярвен з подивом завважила, як добре їй стало від його тепла. Вона надпила невеличкий ковток.