Ярвен чекала на відповідь, але так і не дочекалась. Натомість побачила, як від альтанки газоном у бік головної будівлі повільно попростував чоловік у світлому костюмі.
Вона вже зібралася була тихенько шаснути за кущі по другий бік газону, щоб її не застав віце-король, як вийде з альтанки, коли це до її вуха долинуло кілька знайомих коротких пікань. Віце-король набирав номер на мобільному телефоні.
Больштреме! вигукнув він. Візьміть його, поки він не зник звідси! Він не має повернутися до свого управління. Він не має ні з ким вступити в контакт. Я поясню тобі потім! Цей чоловік щось запідозрив! Він небезпечний!
Ярвен пригнулася й кинулась бігти. До кущів було кроків тридцять, не більше; вона впала за один із густих кущів жасмину й, важко хекаючи, причаїлася.
Нарешті вона збагнула, про що нагадали їй оті нотки в голосі віце-короля. У тих нотках був відтінок лиш ледь помітний відтінок незрозумілої говірки північан.
У дорозі вони були три дні й три ночі. Її переправляли судном. Мати Ярвен уже давно здогадувалась, куди лежить їхній шлях, хоча очей їй не розвязували до самого кінця.
Коли вони вивели її, підштовхуючи, кількома східцями нагору, до вхідних дверей, вона відчула запах солоного повітря й зрозуміла, що не помилялася.
Щойно вони замкнули за нею двері, один із викрадачів скинув з її очей повязку. Усе було так, як їй і уявлялося, й вона навіть трохи зраділа цьому побаченню. Потім уздріла його: він сидів на стільці неподалік від заґратованого вікна, у наручниках, і такий самий зляканий, як і вона.
Але чому ти?.. прошепотіла мати Ярвен. В останні дні вона майже нічого не їла, перед очима в неї світ пішов обертом. Я гадала, ти
Підтримайте її! закричав чоловік і спробував підхопитися.
Його ноги були прикуті до ніжок стільця, і він ще встиг упасти на нього. Мати Ярвен важко повалилася на підлогу. Чоловік простяг до неї руки в наручниках, так ніби хотів погладити її.
Цілий день Ярвен пролежала, розмірковуючи, за жасминовим кущем. Опівдні сонце сяяло сліпуче, по обіді його світло стало спокійніше, а згодом небо над обрієм помалу взялося румянцем. «Скоро вони кинуться шукати мене, думала Ярвен. Якщо я не зявлюся й на вечерю. Вони мають собак, отож сховатися від них жодних шансів».
Плечі трохи нили, і вона покрутила ними. «Якщо я зараз просто повернуся до будинку, то все ще, може, обійдеться. Скажу, що весь цей погожий літній день провела в парку просто заснула собі в затінку, та й годі. Звідки вони довідаються, що я щось підслухала? Я маю лише добре грати свою роль, роль сумирної маленької Ярвен, яка нічого не знає і ні про що не здогадується. Та чи довго я так протримаюсь?»
Ярвен згорнулася калачиком. Її поймав страх. Забагато чого було досить дивним, надто багато чого не стикувалося. Надто часто Гільґард, Тяркс і віце-король їй брехали.
Вони нічого не кажуть їй про небезпеку з боку бунтарів і водночас не бояться вбивати їхнього ватажка. Його смерті не бажає лише віце-король. До того ж віце-король а це як стикується? говорить з північноскоґландською вимовою.
Вони не сказали їй про те, що принцеса втекла зі школи, а самі звеліли розшукувати хлопця, якого взагалі не було. Чому віце-король був такий збуджений, коли отой чоловік у світлому костюмі нагадав йому про те, що не можна розшукати того, кого нема? Чому Норлін наказав його, начальника власної поліції, заарештувати?
Ярвен затремтіла і обхопила руками себе за плечі. Сонце вже зайшло, і стало прохолодно.
«Можливо, нічого підозрілого тут і нема, міркувала Ярвен. Тільки ж не можу я в них про це спитати. Бо якщо я почну ставити не ті запитання, запитання, з яких вони здогадаються, що я чимось стривожена, то що вони зі мною зроблять? Одна куля і він навіть нічого не відчує Візьміть його, поки він не зник звідси!»
«Ні, питати я не можу, питати небезпечно, цікавість мене викаже. Але не можу я й далі сидіти, згорнувши руки, і цілий тиждень вдавати, ніби нічого не сталося, ніби вночі під балконом у мене не стояв отой хлопець, ніби Больштрем і Тяркс не наполягали на тому, щоб убити ватажка бунтарів, ніби віце-король не наказував заарештувати начальника поліції Щось тут не так, як має бути. І я дала втягти в це й себе».
Ярвен! почувся з балкона Гільґардів голос.
Вона пригнулася за кущами.
Задзвонив її мобільний телефон. А вони не дурні! Ярвен хутко вимкнула телефон, перше ніж дзвінок устиг пролунати вдруге й підказати їм, де вона сховалась.
Ярвен! Ми хочемо їсти!
Може, вони вже щось запідозрили? Чи найкращий вихід усе ж таки повернутися до них таким собі безневинним ягнятком, з усмішечкою? А куди ж їй тут іще подітися?
Ярвен! Прокляття, де та дівчина запропастилася? вигукнув Гільґард.
«Прикидатися цілий тиждень я не зможу, міркувала Ярвен. Страх не сховаєш. Що вони тоді зі мною зроблять?»
Коли Ярвен почула собак, вона відразу здогадалася: рішення ухвалено. Вони знайдуть її, і хто знає, на що ці собаки надресировані. Що вони зроблять, коли відчують здобич, лише зчинять гавкіт? Чи накинуться на неї, мов оті хижі чудовиська в кінофільмах, і схоплять її своїми гострими зубами? Собак було щонайменше три, а може, й більше.