Бідолашна принцеса! прошепотіла Ярвен.
Так, стомлено всміхнувся Больштрем, його смерть вона сприйняла дуже близько до серця. Після того стала зовсім інша: замкнулася в собі, все плакала, плакала. Її дядько, віце-король, вважав, що в такий тяжкий час від неї не можна вимагати надто багато, тому всі її державні обовязки взяв на себе. І принцеса була йому за це вдячна. Він зітхнув. Отож ні віце-король, ні принцеса не мали нічого проти, коли я запропонував їм скористатися її днем народження як репетицією для можливої виконавиці головної ролі в моєму фільмі. Обоє вони не мали сумніву, що Малені важко буде пережити цей напружений день, а насамперед проїхати тими самісінькими вулицями, якими два місяці тому вона йшла за батьковою труною.
Бідолашна! знову прошепотіла Ярвен.
Але тепер вона вже оговтується, мовив Больштрем. Свій день народження завдяки твоїй допомозі, Ярвен! вона святкує в одному місці далеко від столиці, місці, яке ми тримаємо в таємниці. Норлін уже кілька разів розмовляв з нею по телефону. Він, звісно, з дорогою душею приєднався б на це невеличке свято до неї, але ж ти розумієш, це не можливо. Віце-король каже, що принцеса, якщо судити з її голосу, така спокійна, така щаслива, якою після батькової смерті ще не була ніколи.
Розумію, пробурмотіла Ярвен, усвідомлюючи, що, власне, нічого не розуміє.
Та
ось ти відлітаєш додому, зітхнув Больштрем, і вже за тиждень на принцесу чекає знову те саме: вона має стояти на балконі й усміхатись, давати інтервю, їхати вулицями в лімузині, а її в цей час зніматимуть для кіно Глава держави підписуватиме важливий новий закон, і хоча чинності цьому закону надає підпис віце-короля, а не принцеси, адже Малена ще не повнолітня, народ також схоче знати, чи вона дає свою згоду, він схоче її побачити, привітати. Ти ж бо сама бачила, як щиро народ любить принцесу.
Так, прошепотіла Ярвен, уже здогадуючись, з яким проханням звернеться до неї Больштрем.
Але що таке один тиждень? промовив той. Гадаю, принцеса доти знайде в собі сили
Виходить, я знов маю?.. запитала Ярвен. Ви хочете сказати, що я маю проробити все це ще раз?
Цю ідею підказала сама принцеса, відповів Больштрем. Малена, нещасна наша юна принцеса, благає тебе всім серцем. Її треба ще якийсь час поберегти, дати спокій, а ти Він усміхнувся. Ти так чудово вмієш її заміняти і своєю згодою зробиш її дуже щасливою!
За тиждень я знов маю повернутися сюди? спитала Ярвен. За тиждень починаються літні канікули. Якщо вона прийме цю пропозицію, то вперше в житті вирушить у подорож. Ви знову прилетите по мене?
Не повернутися, Ярвен, промовив Больштрем і обережно поклав руку їй на плече. Якщо твоя ласка тільки якщо твоя ласка! то ми були б раді, якби ти зосталася.
12
Ярвен сиділа на ліжку під балдахіном у своїй кімнаті без перуки й контактних лінз, y власномy одязі, знов ставши сама собою, й дивилася на мобільний телефон, якого ще кілька хвилин тому дістала з кишені штанів.
Ярвен не мала сумніву: в неї таки лежить до цього душа, надто тепер, коли вона вжилася в роль, коли впевнилась, як переконливо може зіграти принцесу, і якщо вже бути цілком щирою з собою коли збагнула, як приємно відчувати любов і захват натовпу, хоч і знала, що та любов і той захват були звернені, власне, не до неї.
Дурна б я була, якби не погодилася! промурмотіла вона.
Вікна стояли навстіж, і з парку долинали пташині голоси. Ярвен пригадала, як злякалась була першого вечора. Усе здавалося таким чужим Але тепер, коли вона вперше в житті зважилася на щось небуденне, коли мама дозволила їй уперше в житті виявити мужність, винагорода не забарилась. І яка! Вона вже не почувалася тією Ярвен, якою була ці останні роки; принаймні від сьогодні вона почувалася трішечки й Маленою.
Кортіло б їй знати, що від усього цього лишиться на потім, коли вона вже повернеться додому?
Але все тепер залежатиме, звичайно, від мами. Вона, мабуть, не погодиться, щоб Ярвен пропустила останні пять днів у школі, хоч там анічогісінько важливого однаково вже й не буде. На уроках вони, певно, гратимуть в ігри: розумні ігри з одних предметів і безглузді з інших; учителька німецької читатиме щось уголос, учитель музики дасть їм потарабанити на ударних інструментах, і всі й учні, й учителі тільки й чекатимуть, коли ж нарешті настануть канікули.
А табель зі школи їй може принести, зрештою, й Тіна, у запечатаному конверті, зі штемпелем. Просто нема причини, з якої вона, Ярвен, мала б ще цілих пять днів неодмінно ходити на уроки.
Ярвен узяла в руки мобільний телефон. Вона розуміла, що цього разу есемескою не обійдеться з мамою доведеться-таки порозмовляти, навіть якщо цієї хвилини в неї, можливо, й курси, адже сьогодні, зрештою, неділя, кінець дня. Вона розповість мамі, як їй усе тут подобається. Що нічого небезпечного взагалі не було, що мамі нема чого за неї боятися принаймні боятися більше, ніж удома, коли вона, Ярвен, сідала на велосипед і їхала до школи (чого мама їй, хоч як дивно, ніколи не забороняла).
Ярвен вибрала в меню «Мама» й зачекала. Гудки йшли досить довго, отже, мамині клієнти ще не розійшлися. І тому коли на другому кінці гучний шум вказав на те, що мама нарешті прийняла виклик, Ярвен відразу сказала: