І що? вигукнув Норлін.
Засклені двері на балкон ще не були зашторені, і з майдану перед палацом до цієї похмурої кімнати падало червонувато-жовте світло вуличних ліхтарів.
Що каже економка? Директор? На що це схоже? На викрадення?
Чиновник завбачливо ступив крок назад, так ніби очікував, що саме зараз віце-король нарешті вибухне гнівом, і промовив:
Щось інше навряд чи й можна уявити, ваша королівська високосте! Але дивує те дивує те, що
Ну? поквапив його Норлін.
Принаймні в цьому люди зі служби безпеки присягаються! провадив далі чиновник. Протягом кількох годин перед тим, як вона зникла, в усій околиці не було помічено жодної машини. А ви ж бо знаєте: територію навколо школи на багато миль добре видно.
Це якщо завдати собі клопоту й узяти очі в руки! кинув Норлін. Сподіваюся, мені не треба запитувати, чи не було помічено вертольота, автофургона, кінного екіпажу?
Ні, нічого такого, ваша високосте! поквапно відповів чиновник і вклонився. Наші люди впевнені.
У такому разі вони непогано облагодили цю справу, пробурмотів Норлін і задудонів пальцями по столу. А підземний хід? Щоправда, перед тим, як мій шурин віддав до тієї школи Малену, територію ґрунтовно обстежили.
Про підземний хід не може бути й мови, ваша високосте, промовив чиновник і знову вклонився. Там камянисті ґрунти. Керівник слідчої групи
Я хочу з ним побалакати! перервав його Норлін. Зараз! Цю ж мить!
Чиновник знов уклонився й, не випростуючись, позадкував до дверей.
Звичайно, ваша величносте! відповів він. Я його негайно
І поки що жодного слова пресі! гукнув Норлін. Ви чуєте? Чуєте? Спершу більше довідатись маю я! Господи, одне не те слово, якась безглузда дрібничка будь-що, ви чуєте?! будь-що тепер може зашкодити моїй небозі! Здавалося, він аж тепер усвідомив те, про що йому оце щойно доповіли.
Я так і перекажу, ваша високосте! вигукнув чиновник, намацуючи позад себе клямку. А керівника слідчої групи я негайно
А крім того, мені потрібен Больштрем, кинув віце-король і стомлено опустився в крісло за письмовим столом. Знайдіть мені Больштрема. Хоч би де він був.
Так-так, Больштрема, звичайно, закивав головою
чиновник, і тепер у його голосі вчувалася не лише службова запопадливість, а й певна полегкість. Я накажу розшукати його.
І він, причиняючи за собою двері, подумав: «Як же добре, що після Смерті короля Норлін почав так тісно працювати з Больштремом!» Той допоможе знайти принцесу. Скоріше Больштрем, аніж поліція.
Вітаю, мамо! кинула Ярвен, не підводячи погляду.
Мама стояла випроставшись на порозі кухні й усміхалася.
«Яка ж вона гарна! подумала Ярвен. Цілковита протилежність імені. Білява. Висока. Елегантно вбрана. Звичайно, їй це потрібно для роботи. Але я нерідко помічаю, як знічуються перед нею люди, навіть коли вона отак просто стоїть».
Я вирішила зайти по тебе, сказала мама, все ще всміхаючись. Прочитала твою есемеску. Година вже не дуже рання. Так мені буде спокійніше на душі.
Тінин батько гучно проковтнув те, що мав у роті. («Не можна відкушувати надто великих шматків. Не можна розмовляти, коли в тебе повен рот». Ні, Тінин батько цих правил ніколи не дотримувався.)
Може, сядете на хвилинку? спитав він і тильним боком долоні втер губи. (Ще й це!) Потім я й сам провів би Ярвен додому. Надворі ж бо й справді ще зовсім світло. Тепер, улітку
Мама всміхнулася, й Тінин батько примовк.
Звичайно, сказала вона. Дуже вам вдячна. Та, гадаю, нам пора вже йти.
Ярвен втупилась у рештки хліба в себе на тарілці. Лишати їх не годилося. Запхнути до рота також. А мама поривалася йти.
Ярвен підвелась і взяла хліб у руку. (Робити так, певна річ, теж не годилося.)
Дякую за все, сказала вона. До завтра, Тіно! Чекаю не дочекаюся уроку мистецтва. І закотила очі.
Чхати я на нього хотіла! кинула Тіна.
Тіно! вигукнула її мати. (Такі речі помічають навіть Тінині батько й мати.)
У коридорі на підлозі безладно валялися черевики, серед них пластиковий мішечок, з якого виглядали порожні пляшки. У повітрі витали ворсинки. Загалом Ярвен на таке уваги ніколи не звертала. А тепер звернула.
Бувайте! гукнула вона вже з палісадника.
Тінина мати помахала рукою й причинила двері.
Мамо! промовила Ярвен, вивільняючи свою руку з її. Навіщо ти мене завше отак ганьбиш?!
Тобі чотирнадцять, відказала мати. Ти просто не знаєш, що може статися з молоденькими дівчатами у великому місті.
Сонце й досі ще не зайшло, хоч уже й схилилося до самого обрію. На хіднику гралися діти.
Слуга нечутно причинив з другого боку двері. Норлін із Больштремом лишилися самі.
Що вона прихопила з собою? запитав Больштрем.
У кімнаті тим часом стало вже майже темно. Лише сяйво від вуличних ліхтарів та зелений абажур настільної лампи створювали островець світла, через який усе довкола здавалося ще похмурішим.
Чи прихопила вона з собою що-небудь узагалі?
Як? не зрозумів Норлін.
Чи взяла вона з собою речі? знов запитав Больштрем. Скажімо, якусь сумку? Якщо вона спакувала речі, любий мій Норліне, тоді її, мабуть, узагалі ніхто не викрадав.