Сидір Свиридович. На те брав, що було треба бо полюбив тебе, моя старенька.
Євдокія Корніївна. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!
Сидір Свиридович. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді
Євдокія Корніївна (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! і така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без'язика. (Плаксиво.) Ти забув, що я твоя жінка?
Сидір Свиридович. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Євдокія Корніївна. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
Сидір Свиридович. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
Євдокія Корніївна. Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.
Сидір Свиридович. Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.
ВИХІД З
Горпина вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.
Горпина. Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.
Сидір Свиридович. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Горпина. Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запаніли наші!
Сидір Свиридович. А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.
Горпина. Чули ми вже цієї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горілки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини. Людям неділя, а мені все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщій самограй, чи самовар!
ВИХІД 4
Химка (виглядає з пекарні в двері). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нічого не помагає.
Горпина. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнів горілка?
Химка. А хіба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.
Горпина. То ке
сюди на стіл цілий шинк.
Сидір Свиридович. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стіл з шинком.
Химка. Цій тітці все жарти. (Виходить.)
ВИХІД 5
Горпина. Потривай, Химко, побалакаємо!
Сидір Свиридович. Ой, не кричіть так здорово, Горпино Корніївно!
Горпина. А хіба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Явдохо, надулась, наче той індик перед смертю?
Сидір Свиридович. Явдохо Знайшла Явдоху! Скажіть іще Вівде. Коли б іще дочка не навернулась.
Горпина. Євфросина таки мене не дуже любить, спасибі їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тітка перекупка! Свій хліб їм, не крадений.
Євдокія Корніївна. Воно, бач, сестро, не те.
Горпина. Не те; а чоловіка скубеш за чуприну, як і я свого покійного Скавику скубла. Ви своїй Євфросині не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових віників.
Сидір Свиридович. Ви, Горпино Корніївно, що інше.
Горпина. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури і хліб з того їв. Я торгую яблуками і хліб з того їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Євфросини. (Присікується до Рябка і б'є кулак об кулак.)
Сидір Свиридович. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)
Горпина. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на голові чортячих рогів.
Сидір Свирийдович. А хто ж заглядав під ваш очіпок? А може, й є?
Горпина. А як я скину хустку та покажу?
Євдокія Корніївна. і годі, сестро, годі. Хіба ж ти не знаєш, що мій старий вередує?
Горпина. Скубла вас жінка, та чортзна по-колишньому.
Сидір Свиридович. Меле, меле, шеретує. (Приспівує.)
Горпина (приспівує). Шеретує, обернеться й поцілує. Таке лиш по чарці! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полі.
Євдокія Корніївна. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що
Сидір Свиридович. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні.) Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже. Ой, які ж слизькі язики у тих жінок: в однієї гострий як бритва, а у другої слизький: так і лізе сам з рота. (Показує.)
Горпина. Та кажи-бо, що твій чоловік вигадував!
Сидір Свиридович. Ой, цить, не кажи!
Горпина. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
Сидір Свиридович. Не кажи, бо з хати втечу.
Євдокія Корніївна. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж. Перебирали усі Кожум'яки, та й не знайшли ні одного панича дочці до пари.
Горпина. Куди ж пак! Тисячі та сотні ніколи в дівках не посивіють. Не бійся! Повиходять швиденько. От уже нам, бідним, зовсім друге діло, хоч моя Оленка красуня не то що на всі Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.
Євдокія Корніївна. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна і вчена, як баришня, то нігде правди діти, хоч, може, матері не приходиться своєї дочки хвалити.