Томас, ві маст кол
зе поліс! верескнув я, шокований. Туркіш дістройд май кар!
Я, я, спокійно зауважив Томас. Ай кол зе поліс.
Поліцаї німецькі відрізняються від наших тим, що
вони приїжджають все-таки, коли їм подзвониш. Два дядьки, зі смішними зеленими кашкетами, з якими вони більше змахували на юних натуралістів, відразу почали встановлювати мою особу. Візи, шмізи, паспорти: таке враження, що турки визвали поліцію, а не я. Потім доколупалися до обяви на вікні машини, сказали, що я маю поставити до відома податкову службу, продаючи товар на території Німеччини, і отримати на це ліцензію. Я благально заглянув Томасові в очі, і він почав мене відмазувати. Довго, флегматично і успішно. Поліцаї забрали свої сраки геть, а я, зіпрівший і ледь не депортований, почав креслити в голові плани своєї помсти туркам. Правда, через годину приїхав евакуатор і намагався погрузити мою тачку до себе на кузов і відвезти на штраф-площадку. Поліцаї визвали його у відповідь на мою хитрожопість. Шофер евакуатора махався з важелями близько години часу. Він засовував спеціальні захвати під машину і пробував її піднімати. «Побєда», як і личить машині з такою назвою, нерухомо стояла на місці. Відповідь проста захвати пробивали прогнилу підлогу і залізали в кабіну. Коли він помітив це то, ніби старий паркінсонік, трясущимися руками смикав за важелі, щоб витягнути захвати назад. Але вони застрягли і могли вирвати з мясом на вулицю цілий салон так, як ми, скидаючи штани, вивертаємо штанини. Осягаючи всю свою відповідальність за завдану шкоду арештованому автомобільному засобу, бідний колишній емігрант з Хорватії, боячись, що його за це відправлять назад на Балкани, заліз під мою тачку і довго звідти не вилазив. По-моєму, він зубами відгриз свої захвати, бо більше варіантів не було.
Я сидів на балконі, їв Олежкові сємки і плював на вулицю лушпайки, якраз на його евакуатор, і спостерігав. Бігти вниз і відвойовувати свої права я боявся, щоб не приїхали ще раз юні натуралісти і не захотіли відвезти «Побєдку» в Декру технічне бюро, де проходять обовязковий огляд машини, які допускаються на німецькі дороги. Вона би розлетілася на кавалки на стенді, який, імітуючи вібрацію на дорозі, провіряє амортизатори, і повбивала би німців, котрі торчать в той час під машиною і щось там записують.
Хорват сів у свій евакуатор і збирався вже їхати, але громадянський обовязок власника німецького паспорту знову палкою вигнав його на вулицю. Він дістав з кузова величезний «черевик» спеціальний пристрій, який защіпається на колесо машини з двох сторін, блокуючи його. Він лазив з тим «черевиком» ще з добру годину і не знайшов, як можна його впхати під машину, позаяк передні і задні колеса були різні за висотою і за всіма іншими параметрами і просвіт під порогами не давав йому той башмак туди вдрючити. Він харкнув на стерильну берлінську бруківку, матюкнувся по-хорватськи: А сим тоу прічкоу глову єбат!
Переклад шукайте в словниках, я знаю тільки, що словом «прічка» вони називають піську в дівчат, і поїхав назад у двір поліції. Я ж пішов до Джона, дочекався відходу Сандри й поцікавився у спеціаліста, які фарби неможливо змити з поверхні автомобіля. А ще я взяв у нього напрокат різні колючі, ріжучі і просто западляцькі інструменти, діждався ночі і вийшов на вулицю. Працював я довго. І так само довго потім спав. Жахливі крики з вулиці розбудили мене в ту мить, коли я плавав у сні в величезному басейні, але чомусь із хвостом русалки і цицьками. Кричали, звичайно ж, чурбани. Всі вони сиділи на державному утриманні, і ніхто з них ніде не працював. Дрихли вони довго і, на щастя, дали мені виспатися. Кожна машина на нашій вулиці була мною ретельно опрацьована. Німецькі номери відрізняються від наших тим, що вони зроблені з набагато тоншого металу і ламаються, тоді як наші тільки гнуться. Я вистукав свої молоточком, і вони повернули собі горді українські форми. А туркам кожен номер я поламав на дрібнесенькі кусочки, так що їм залишалося хіба що бавитися ними в пазли. Моєї хворої фантазії вистачило на всіх. Заодно, правда, я підмалював тачку грубосракого німця, якого зустрів першого ж дня, як приїхав. Без злого умислу, так, по інерції.
« Нічого, потім вишлю йому з дому відкритку, подумав я».
Машини турків були розписані в дусі неофашизму. Щоби заплутати сліди поліції, я мастив узятою в Джона фарбою величезні свастики на шклі і писав на звільнених від номерів місцях «Fuck turkish». Фарба, крім того, що її неможливо було відмити, смерділа, як курячі бібки, і виглядала так само, залишаючи грубі рельєфні сліди на поверхні. Згрубіла то виглядало, ніби хтось ходив з квочкою по вулиці, тиснув її за шию і заставляв гадити на машини, а потім розмазував біби пальцем по шклі. Саме так,
напевно, і напишуть у себе в протоколі німецькі поліціянти. Не міг я відмовитись від створення гравюри цвяхом по лакованій поверхні найбільш дорогих автомобілів тризнакових слів, де перша буква «X», а друга «У». Це мало цілком, за моїми розрахунками, збити поліцію з пантелику, наштовхуючи її на думку, що це діло рук інтернаціональної банди фашистів-москалів. Коли приїхала поліція, турки викрикували і махали в бік нашого вікна. Ніколи в житті я не пітнів так часто, особливо в задній частині мого тіла. Під кожну штанину можна було ставити миску під стікаючу з них воду. Поліцаї піднялися, але Томас двома словами відповів, що його постояльці українські музиканти і нікому зла не бажають. А тим більше нещасним туркам. Ми за мир. Хай живе українсько-німецько-чурбанська дружба. Кінець цитати. Того вистачило поліції, щоби більше ніколи з подібними дрібницями не дзвонити в його двері.