Шрифт
Фон
Бо найжорстокіша в гніві Юнона найперша ворота
Скайські в руки взяла і тримає, і в люті страшенній,
Оперезавшись мечем, вже союзні фаланги від суден
Кличе до себе.
615 Глянь, вже Паллада-Трітонія, сівши на замку високім,
Хмарами сяє ясними, Горгоною грізна. Сам батько
В серце данайцям одваги вливає, додавши звитяжних
Сил їм, і збройно іти на дарданців богів закликає.
Сину, готуйся до втечі і край поклади цим турботам.
620 Я при тобі буду завжди й на рідні поставлю пороги».
Тільки сказала і в темряві ночі густій заховалась,
Як показалися постаті грізні й ворожі до Трої Божі особи величні.
Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі
625 Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська,[46]
Мов на верхів'ях гірських, коли ясень старезний підріжуть
Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,
Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,
Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна
630 Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись,
З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим
Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,
Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.
Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,
635 До стародавнього дому, то батько, якого хотів я
Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж
Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,
Бути ізгоєм. «А ви, так промовив, у кого ще в жилах
Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,
640 Ви утікайте.
Жив би я довше, коли б того в небі богове схотіли
Й дім цей мені зберегли б. Уже досить, і більш, ніж доволі,
Бачили в'яві загибель одну і захоплення міста
Пережили. Подивіться, ось так покладіть моє тіло
645 І попрощайтесь: я смерть собі сам заподію. А ворог
Він змилосердиться, візьме лиш одіж; а без поховання
Легко стерплю я. Немилий богам, вже й раніше непотріб,
Вік коротав я з хвилини, як батько богів і цар люду
Подувом грому повіяв, вогнем мене сили позбавив».
650 Так говорив і обстоював це із рішучим завзяттям.
Ми ж його з слізьми благаємо, я, й моя жінка Креуза,
Й син мій Асканій, і челядь, щоб батько усіх нас з собою
Не занапащував, сам щоб не кидавсь в біду, що грозить нам.
Не уступає, свого він дотримує наміру й місця.
655 В бій я, нещасний, знов кидаюсь, смерті одної бажаю;
Що ж бо лишалось мені, яка мене доля чекала?
«Ти сподівався, мій батьку, що зважусь, тебе я лишивши,
Сам утікати? Чи з батьківських уст лихослів'я це вийшло?
З міста цього не лишити нічого боги ухвалили,
660 Й це неминуче, а ти захотів до загибелі Трої
Ще приєднати себе й своїх рідних, цій долі вже навстіж
Двері відчинені. Скоро вже прийде у крові Пріама
Скупаний Пірр, що сина убив на очах його батька
Й потім ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,
665 Матінко рідна, мене від списів і вогню врятувала,
Щоб в своїм домі я ворога стрів, коли син мій Асканій,
Батько й Креуза в крові своїй власній купатися будуть?
Зброю, гей, зброю давайте, мужі, бо остання година
Б'є нам, побитим. Ідім на данайців, до бою вертаймось,
670 Щоб без відомсти сьогодні ніхто з нас в бою не загинув».
Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на ліву
Руку свій щит, прикріпляючи, й з дому виходжу.
Та жінка Впала до ніг мені, тут, на порозі, й Іула малого
Батькові вгору піднявши, припала до мене і мовить:
675 «Йдеш ти на смерть, тож і нас із собою бери, ми готові.
Та якщо досвід твій каже, що в зброї ще є оборона,
Перше цей дім захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,
Батько і та, що колись була жінкою в тебе, лишиться?»
Так промовляла і всю наповнила жалем оселю.
680 Враз показалося явище дивне, що годі й сказати.
Просто у нас на руках, у батьків, охоплених смутком,
Видимо знявся на самім вершечку голівки Іула
Вогник легесенький вгору, й почав нешкідливо лизати
Кучері хлопця м'якенькі, і гладити личко рожеве.
685 Ми тремтимо з переляку, й палаючі кучері рвемо,
І намагаємось вогник святий погасити водою,
Батько ж Анхіс спрямовує весело очі на зорі,
Руки здіймає до неба і слово таке промовляє:
«О всемогутній Юпітере, чуєш ти наші благання,
690 Зглянься ж на нас! Якщо гідна щедрот твоїх наша
побожність, Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».
Ледве це старець промовив, як раптом понісся ізліва
Гуркіт з небес громовий і крізь пітьму зоря пролетіла
Світлом сліпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.
695 Бачили ми, як вона, над покрівлею дому майнувши,
В лісі Ідайськім далеко сховалася, свій позначивши
Шлях променистий, і довго ще в небі палала та світла
Смуга, і сіркою довго усе навкруги димувало.
Цим переконаний батько тоді устає і на небо
700 Дивиться, кличе богів і мольби шле до зірки святої:
«Рідні богове, я вже не барюсь, і де кличете, йду я.
Дім цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення.
Троя у вашій опіці. Тобі уступаю, мій сину,
І не відмовлюся йти за тобою як вірний товариш».
705 Так він сказав. А вогню гуготіння усе виразніше
Йде крізь будинки, і хвилями котить все ближче пожежа.
«Гей же, мій батечку любий, на спину мені садовися,
Сам тобі плечі підставлю, тягар цей мені не завадить.
Як би тепер не було, в нас одна небезпека є спільна,
710 Й спільний рятунок обох нас чекає, й Іул наш маленький
Піде із нами, а трохи оподаль ітиме дружина.
Шрифт
Фон