Шрифт
Фон
А щастя лиш там - де кохання.
Бо той, хто не може в житті без тепла,
Хто любить і ще того хоче -
В житті не причинить нікому він зла,
Хіба що когось залоскоче.
20.7.1967 р.
ЛЮБИТИ ЛЮДИНУ
Любити людину - це, значить, в житті
Ніколи не мати спокою,
Любити людину - це, значить, в житті
Буть просто не кимсь, а - собою.
Любити людину - це, значить, війна
Усім хапунам й казнокрадам,
Яких не цікавить порядність і честь
А тільки портфель і зарплата.
Любити людину - це, значить, в житті
Буть гордим завжди і щасливим,
Що можеш людину від зла захистить
Коли на ту сиплються сливи.
Любити людину - це, значить, життя,
Це, значить, - за правду, за квіти!
І вічно в житті пам'ятати, мій брат,
Що Сонце - єдине на світі.
18.7.1967 р.
Я ТЕБЕ ВПІЗНАЮ
Я тебе, мій краю, де б не був - впізнаю,
Бо тебе я, Ненько, з пелюшок кохаю.
Взнаю по волошках голубих і синіх,
А також по вербах, горах і долинах.
А якщо зав'яжуть чи закриють очі -
Всеодно впізнаю по піснях дівочих,
Взнаю в шепотінні поля із зірками,
В ніжнім шелестінні вітру з листочками.
А якщо так трапиться, що відмовлять вуха?-
Всеодно впізнаю я по диких грушах.
Взнаю по трояндах, запаху черешні,
Я ж бо не приїзджий, тут живу - тутешній.
Я тебе, мій краю, скрізь завжди впізнаю,
Бо тебе, як Неньку, дівчину люблю,
Взнаю по кульбабах що цвітуть весною,
А також по соняхах і по солов'ю.
25.5.1961 р.
ЖИТТЯ ІДЕ
Так життя я не любив скільки жив на світі,
Поки, врешті, у гаю фею запримітив.
Може я ввірвавсь в життя просто ненароком,
І, як кажуть, я на неї глянув не тим оком.
З того часу, хоч убий, я не сплю ночами,
Кажуть люди захворів, ніби я очами.
З того часу, де б не був - скрізь мені не спиться,
Й де б по світу не ходив - мчусь, щоб подивиться.
А життя іде, іде. Меншають каблуки.
І від того що мовчу - то ще більші муки.
Стану. Думаю. Дивлюсь вечором на Місяць,
В нього, певно, міліони цих красунь за місяць,
Він цілує всіх підряд й розум не втрачає,
А тут, навіть, і з одною, що робить, не знаю.
7.6.1961 р.
ТИ НЕ ЧЕКАЙ
Ти не чекай коли тюльпани
Підпалять ліс з усіх сторін,
І зацвітуть в містах каштани,
І захурделиться жасмін.
І не сиди, не жди, не кліпай
Як наближається весна,
Й коли в душі відчуєш літо -
Дай волю ніжності сповна!
Ти не сиди, не жди, не кліпай,
І не шукай нову біду,
Й коли в душі відчуєш літо -
Тоді до тебе я прийду.
Не плач, не гнівайсь, не кощунствуй -
На горизонті йде весна,
І буде квітів ціле військо,
Але між ними ти - одна.
І поки джміль тебе там знайде,
Або, нарешті, ти джміля -
Не треба будеш ти нікому,
І не поможе трай-ля-ля.
Не плач, не гнівайсь, не кощунствуй
Як луг від краю в край цвіте,
Бо ти не встигнеш озирнутись,
Як все навколо відцвіте.
І відшумить веселе літо
Твоїх не здійснених надій,
І тільки плакатиме вітер,
Що ти нічия, й він не твій.
Не плач, не гнівайсь і не бійся,
Якщо зустрінеш ти джміля.
Весна іде з чарівним військом,
Щоб ти щасливою була.
Любов на квіточку похожа
А квітка довго не цвіте,
Отож, як ти її не зірвеш,
То так і знай, що хтось зірве!
7.8.2001 р.
ОСІНЬ ПІД ВІКНОМ
Ось і осінь під вікном по садку гуляє
І веселим олівцем казку оживляє.
Ходять хмарки дощові низько над кущами
Й поливають квіточки срібними дощами.
А одна з них зупинилась й глянула на поле,
Де маленьке козенятко конюшинку поле.
В полі, втомлений мужик зігнутий з лопатою,
Вириває бурячки з жінкою кирпатою.
Я дивлюсь на ту красу з ніжністю і ласкою,
А хмарки пливуть, пливуть голубою казкою.
І куди вони пливуть, і куди стараються?
Про це знає тільки Бог, що від нас ховається.
5.7.2001 р.
ЛЮБЛЮ СВІЙ КРАЙ
Люблю я наш світ, як людину
За велич вершин і рівнин,
Люблю, як червону калину,
Як пісню з козацьких глибин.
Люблю за цвітіння каштанів,
За пахощі наших гаїв,
За ніжність троянд і тюльпанів,
І за пісні солов'їв.
13.5.1968 р.
БОЖІ ОЧІ
В небі Місяць, ніби сторож
Оглядає всі пости,
Щоб як Бог щось запитає -
То на все відповісти.
І всю ніч - то в луг , то в поле,
То пройде, то пробіжить,
Не пропустить ні одного -
Хай хто в полі закричить!
6.7.1986 р.
РОКИ ЮНАЧІ
Роки ви юначі,
В полі на просторі,
В місті на будові -
Виструнчились вряд.
Ось, прийдіть, погляньте
На Сирець, на Нивки
Як будинки нові
З полем гомонять.
Гомонять - крокують
В невідомі далі,
Гомонять-крокують
В далі голубі,
Роки ви юначі,
Рокі молодії,
Тут ви на будові -
На моїй землі.
2.5.1961 р.
ТОБІ, ПРАЦЕ!
Я вдячний, праце, що мене любила,
І що мені ти вмерти не дала
Як зло моє за ідолом ходило -
Ножа від мене відняла.
І ще я вдячний, що коли зневіра
Мене пекла, душила, як удав,
Щоб не помер - подарувала Ліру,
Щоб нею я народ свій величав.
Я вдячний, праце, що в житті ніколи
Мене не залишала ти ніде,
І вже тоді, коли ходив я в школу
Робила ти мене а я тебе.
За все тобі єдиній тільки й вдячний,
За те що ти в житті не підвела,
І вірші ті, якими володію -
Це разом з небом ти мені дала.
13.5.1978 р.
ПЕРШИЙ УРОК
Осінь з мене знімає всю втому,
В розум ясність дає, чистоту,
В серце ніжність дає волошкову
Й незвичайну якусь простоту.
А тому, так як осінь приходить
Я гукаю її у садок -
Хай із пензлем по вишні походить,
Розфарбує сонцями дубок,
Адже завтра в онука і внучки
Починається перший урок.
11.10.1968 р.
ТУНЕЛЬ
Небо все туманом затягнуло,
Землю заціловують дощі,
А на вербах, мов позасинали
Після ночі втомлені хрущі.
Шрифт
Фон