У Базарі на Волині відбувся військовий "суд" над полоненими, де усіх 359 вояків було приговорено до розстрілу (2). Засуджених поставили над довгою траншеєю-могилою і розстріляли з кулеметів (3). Перед розстрілом один з наших старшин подав команду "струнко", та всі заспівали національний гімн "Ще не вмерла Україна!". Під звуки національного гімну гинули наші герої. Тих, що не вмерли відразу, добивала жорстока рука червоного ката.
Так скінчилося заплановане повстання. Повстанці не змогли досягти поставленої перед ними мети, зате вони дали українському народу могилу 359 героїв під Базаром. Могила "359" наша національна святиня. В ній спочивають 359 українських вояків гарячих патріотів. Перед нею схиляємось ми, їхні бойові побратими, схиляє голову й увесь український народ.
Про автора
Олександр Іванович Удовиченко (20 лютого 1887, Харків - 19 квітня 1975, Ментенон у Франції) військовий і громадський діяч, генерал Армії УНР, віце-президент УНР в екзилі (1954 61).
Старшина російської армії з 1908; закінчив Воєнну Топографічну Школу і курси Генерального Штабу при Миколаївській Військовій Академії в Петрограді. За війни адьютант штабу III Кавказького корпусу, згодом начальник штабу 21ої дивізій того ж корпусу.
У 1917 брав участь в українізації частин III Кавказького корпусу й очолював Українську корпусну раду. З жовтня 1917 військовий радник С. Петлюри. На початку 1918 як начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України відзначився у боях за Арсенал у Києві. З квітня призначений до Українського Генерального Штабу, в якому залишився й за гетьманату, підвищений у червні 1918 до рангу полковника. З листопада 1918 до березня 1919 генеральний квартирмейстер Південно-західного фронту, у червні 1919 відзначився як командир Третьої Залізної Стрілецької Дивізії у боях під Вапняркою. У грудні 1919 потрапив у полон Добровольчої Армії Денікіна в Одесі, звідки втік і відновив Третю Залізну Стрілецьку дивізію, якою командував до відступу Армії УНР за Збруч (листопад 1920).
У польских таборах інтернованих підвищений до рангу генерала-хорунжого і виконував обов'язки генерального інспектора Армії УНР. 1924 переїхав з табору в Каліші до Франції, де включився в громадську і комбатантську працю: голова Товариства вояків УНР в еміграції, з 1953 гол. Европейської Федерації Українських Військових Організацій; міністр військ. справ Виконавчого Органу Української Національної Ради і віце-президент УНР в екзилі (1954 61).
Автор книг «Україна у війні за державність» (Вінніпеґ, 1954) і «Третя Залізна дивізія» (Нью-Йорк, 1971).