Однак звістка, що Польська Армія під Варшавою розбила вщент ворога, дала нові духовні сили українському воякові і надію на перемогу над ворогом.
Незабаром Українська Армія приступила до перегрупування у зв'язку з запланованим наступом.
Розділ 43 Форсування Дністра. Вихід на лінію Збруча
Під Варшавою польські війська енергійно переслідували рештки совєтських армій. 12 вересня 3-я польська армія розпочала загальний наступ на схід і, розбивши 12-у і праве крило 14-ї совєтської армії, вийшла на лінію річки Стир, де без жодного успіху Будьонний намагався чинити опір. 14 вересня розпочала наступ 6-а польська армія. До кінця вересня обидві армії вийшли на лінію Старокостянтинів, Славута, річка Горинь.
У зв'язку з наступом 3-ї і 6-ї польських армій Українська Армія атакувала за Дністром ворога в ліве крило та вийшла в його запілля. Перед фронтом Української Армії позиції займала 41-а совєтська дивізія, яка міцно тримала всі пункти для переправи, особливо в районі Нижнева і Маріамполя, бо там були залізничні мости.
У наказі командарма Українській Армії завдання її було сформульовано так:
"На доручену мені армію покладається завдання форсувати 14 вересня Дністер у районі Нижнева і на схід від нього, знищити ворожі сили й опанувати якнайшвидше Бучач і Чортків, маючи зв'язок за допомоги Окремої кінної дивізії з правим крилом польської групи генерала Латиника в районі Підгайці. Головним завданням армії ставиться забезпечення операції групи генерала Латиника зі сходу і у випадку потреби прикрити праве крило цієї групи в напрямку на Терембовлю, Скалат і одночасно забезпечити лінію нижнього Серету".
Для форсування Дністра дивізії Української Армії були зведені в три групи:
1. Права група генерал-хорунжого Удовиченка (3, 4 і 5-а дивізії) переправляється в районі Городенки, після чого завдає удар ворогові в напрямку на Чортків.
2. Середня група генерал-хорунжого Загродського (1, 2 і 6-а дивізії) переправляється в районі Нижнева з ударом у напрямку Бучача-Чорткова.
3. Ліва група генерал-хорунжого Омеляновича-Павленка (Окрема кінна дивізія), тримаючи зв'язок з 8-ю польською дивізією і середньою групою генерала Загродського, за першої змоги з району Єзуполя має прорватися у напрямку між Підгайцями та Бучачем.
Вночі з 14 на 15 вересня групи розпочали переправу.
Права група під ворожим вогнем розпочала будування дерев'яного мосту через Дністер біля Жежави, але ворожий вогонь був настільки міцний, що сапери не змогли продовжувати свою роботу. З огляду на це під прикриттям темряви та гарматного вогню піхота правої групи розпочала переправу на плотах, а кіннота вплав. Швидка течія та широчина Дністра (150 метрів) надзвичайно утруднювали переправу, але все ж першим двом куреням пощастило висадитися на лівому березі біля Жежави. Ці два курені відразу кинулися в атаку. Збивши ворога, вони рушили на схід та до ранку зайняли відповідний плацдарм. До 9 години ранку 15 вересня було переправлено всю піхоту та кавалерію й частину артилерії. До вечора 3-й та 4-й кінні полки разом з кінними сотнями бригад переслідували ворога, зайняли низку сіл у просторі до 15 кілометрів на північно-східному напрямку від Жежави. Вже 18 вересня кіннота правої групи, збиваючи ворога, підійшла до Чорткова, а в східному напрямку до Скали. Це примусило ворога, що уперто тримався перед фронтом середньої групи, до відступу.
Середня група, налагодивши залізничний міст у Нижневі під гарматним вогнем ворога, переправилась на правий берег Дністра і ранком
15 нересня розпочала наступ у напрямку Монастириська-Бучача. Ворог, щоправда, уперто тримався, переходив у контрнаступ, але поява в запіллі Чорткова кінноти правої групи змусила його до відступу в напрямку на Гусятин.
Ліва група Окрема кінна дивізія тим часом з боями вийшла в район Підгаєць.
6-а польська армія швидко посувалася на схід. Червоні московські частини поспішно відходили до Збруча. Всі спроби червоного командування затримати наступ польських і українських військ були безрезультатні. 18 вересня Українська Армія вийшла на лінію Збруча.
Знов Українська Армія опинилася на межі рідного краю. 21 вересня деякі дивізії після молебня з побожністю ступили на рідний терен. Їх радісно зустрічало населення. Протягом 4 днів армія з безперестанними боями пройшла до 110 кілометрів.
Розділ 44 Бої на Збручі. Рух на схід. Бої під Новою Ушицею. Перемир'я
Стомлені та знесилені частини Української Армії повернулися на свій терен. Вони залишили на кладовищах галицьких сіл сотні забитих; багато поранених і хворих перебувало в шпиталях. Армію треба було поповнити людьми і всім необхідним. Потребувала вона також і спочинку. На це не було часу, бо треба було посунутися чимдалі на схід, щоб забезпечити терен для мобілізації. Командарм дає наказ: правій групі вийти на лінію річки Калюс, середній до Ялтушкова, лівій у район Старокостянтинів-Летичів.
Вихід груп на вищезгадані позиції після низки боїв на початку жовтня закінчився, та не зовсім, бо середня група залишилася на захід од наміченої їй лінії. Червоне командування вже встигло підвезти чимало свіжих частин, що складалися переважно з казанських татар добрих вояків, які, однак, через свою малосвідомість не знали, за віщо та з ким вони б'ютьея. Нові частини настільки зміцнили Червону Армію, що вона не тільки уперто захищала кожне село, але й розвинула контракції. Найбільшу активність Червона Армія виявила проти правої групи, бо коли б вона її знищила, то відрізала б усю Українську Армію від території Польщі. Такого самого маневру з ударом у ліве крило Української Армії з півночі не могли більшовики зробити з огляду на присутність там польських військ.