У кінці березня бригади вийшли до призначених їм районів:
І бригада в околиці Бердичева (до 44-ї совєтської дивізії)
ІІ бригада в околиці Жмеринки (до 45-ї совєтської дивізії)
ІІІ бригада в околиці Вапнярки в розпорядження 14-ї совєтської армії.
Отже, можна вважати, що на початку 1920 року Галицька Армія як окремий організм перестала існувати.
У середині квітня 1920 року Польська Армія в Україні перейшла в наступ та прорвала фронт Червоної Армії. Галицькі бригади з резерву було пересунуто на бойові лінії.
Коротке примусове перебування галицьких стрільців у складі Червоної Армії не тільки не розклало їхніх духовних сил і не знищило національного почуття, а, навпаки, після всього пережитого ці якості в них ще більше зміцнилися та викристалізувалися. Тепер перед галицьким вояком постало питання: за кого битися за червону Москву з ІІІ Інтернаціоналом, що так нищила український народ? Ні! Бо ж і Галицька і Польська Армії, з якими вже йшли дивізії Армії УНР, билися проти Москви, проти спільного ворога. Важкий психологічний момент переживав галицький вояк, нелегке питання мусив він вирішити: чи з червоною Москвою проти Польщі та українських військ, чи піддатися полякам? Було прийнято рішення, за яким 24 квітня 1920 року 2-а та 3-я галицькі бригади повернули багнети проти червоної Москви для того, щоб за кілька днів скласти зброю перед поляками.
Тернистий шлях Галицької Армії скінчився. В районі Ялтушково 2-а і 3-я галицькі бригади здали зброю полякам. Після цього червона чрезвичайка знищила не одну сотню галицьких старшин і козаків, шо через різні обставини залишилися в запіллі червоного війська. Після роззброєння з наказу польської влади стрільців було скеровано до їхніх осель у Галичині, а майже всіх старшин відправлено в концентраційні табори. Тільки незначна частина їх влаштувалася на службу в Армії УНР. Галицької Армії не стало.
Розділ 39 Загальний наступ польських військ в Україні. Зайняття Києва. Бойові дії Армії УНР
Наступ успішно розвивався, та 7 травня 3-я польська армія зайняла Київ, розбивши вщент 12-у совєтську армію; одночасно 6-а польська армія гнала перед собою 14-у совєтську армію. Як указано вище, 6 травня в район Ямполя через фронт червоних прорвалася Українська Армія під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка. Вона зайняла лінію фронту від Ямполя до М'ясківки довжиною 30 кілометрів.
Після шестимісячного походу Українська Армія потребувала хоч короткого спочинку, часу для своєї переорганізації, поповнення людьми та матеріальними засобами, однак годі було про те мріяти. Все це, таке необхідне, Українська Армія мусила провести на лінії бойового фронту, маючи майже щодня бойові операції.
Після переорганізації Українська Армія складалася з таких частин:
1-а Запорозька дивізія. Командир генерал-хорунжий Гулий-Гуленко.
2-а Волинська дивізія генерал-хорунжий О. Загродський.
3-я Залізна дивізія генштабу генерал-хорунжий О. Удовиченко.
4-а Київська дивізія генерал-хорунжий Ю. Тютюнник.
5-а Херсонська дивізія полковник А. Долуд.
6-а Січова дивізія генштабу генерал-хорунжий М. Безручко.
Окрема Кінна дивізія генерал-хорунжий Іван Омелянович-Павленко.
Кожна піхотна дивізія складалася з трьох бригад по три курені в кожній, з одного кінного полку, бригади артилерії й технічного куреня. Така система організації давала змогу кожну піхотну бригаду легко розгорнути в дивізію. Командування армією залишилося в руках генерала М. Омеляновича-Павленка. Начальником штабу призначено генштабу генерала Липка, 1-м
генерал-квартирмейстером генштабу генерала Сінклера.
Військовим міністром залишився генштабу генерал-хорунжий Сальський.
Українська Армія в оперативному відношенні підлягала безпосередньо командуючому 6-ї Польської Армії.
Після оголошення мобілізації двох річників у зайнятих повітах загальний стан Української Армії доходив до 20 000 старшин і козаків, з них до 1600 кінних при 37 гарматах, але, як завжди, бракувало зброї. Отже, тільки половину людей можна було послати на бойові лінії. Зброя від Польської Армії поступала поволі, та й то в дуже обмеженій кількості, як і набої.
З 6 травня по 12 червня Українська Армія, маючи оборонне завдання на вищезгаданій позиції (Ямпіль М'ясківка), вела безперервні бої, успішно відбиваючи всі ворожі атаки.
Розділ 40 Кінна армія Будьонного. Відворот Української Армії за Збруч
На початку червня 1920 року Червона Армія розпочала енергійні атаки проти Київського плацдарму з одночасним ударом у праве крило 3-ї польської армії з району Канів-Біла Церква. Кінна армія Будьонного кинулася на прорив польського фронту між Сквирою й Липовцем. Майже тиждень треба було армії Будьонного, щоб виконати своє завдання, і лише 5 червня Будьонному вдалося справді прорвати фронт у районі Самгорода та вирушити в напрямку на Козятин-Бердичів-Житомир, в запілля 3-ї польської армії, що примусило останню в нагальному порядку покинути Київ та відходити на захід аж до Рівного.
З відходом 3-ї армії розпочала відступ і 6-а польська армія.
До 12 червня спроби червоних безпосередньо змусити Українську Армію до відходу не мали успіху. Армія вперто боронила свій фронт, і лише у зв'язку з відходом польських військ вона була змушена з наказу відходити на захід. Відходячи, армія, однак, по черзі затримувалася на всіх природних лініях оборони: річка Русава, річка Мурафа, річка Лозова, причому протягом 21-28 червня мала особливо успішні бої, внаслідок яких ворог на якийсь час втратив свою активність і лише, так би мовити, наглядав наш фронт, стягуючи тим часом резерви. З початком липня ворог поновив наступаючі акції, однак так само його було розбито в боях під Копайгородом, Лучинцем і в районі Озаринець. У цих останніх боях наша армія зазнала великих втрат.