31 грудня одна група нашого війська займає Умань, а на схід, у напрямку на Звенигородку, посувається Київська група.
Кількаденний спочинок у районі Умані дав змогу командуванню армії провести велику пропаганду серед селян та видати кілька чисел газети "Україна".
Поява Української Армії в запіллі ворога справила величезне враження на населення, підняла його дух і зміцнила волю до боротьби. Селяни рішуче виступили проти військ Добрармії. Останні, майже без спротиву та уникаючи бойового контакту, швидко відходили на південь, у напрямку Одеси.
Лінія фронту білої й червоної московських армій проходила через Христинівку-Тальне-Цвітково, наближаючись до Умані району зосередження українських сил.
Червоне командування, довідавшись про перебування Української Армії в районі Умані, що було повною несподіванкою для нього, виявило бажання налагодити бойову співпрацю з Українською Армією проти "білих", але на цю пропозицію воно не одержало відповіді.
Становище Української Армії 10 січня 1920 року стало дуже загрозливим. Вона опинилася між двома фронтами. 11 січня до Умані несподівано вдерся авангард 44-ї совєтської дивізії, який вибив з міста нашу невелику залогу (1).
Командарм, не бажаючи ув'язуватися в бій з міцнішим ворогом, вирішив відвести свої групи в напрямку на Нову Українку, ала розвідка виявила в цьому пункті значні сили Добрармії, які займали позицію по річці Чорний Ташлик. 20 січня наші відділи зосередилися в районі Тишківка, де наша кіннота мала кілька успішних боїв з окремими відділами Добрармії. Між тим червоні частини з району Тальне-Умань посувалися в напрямку Нової Українки та Ольвіополя. Щоб вийти з "кліщів", командарм вирішує вивести свої групи в район Черкаси-Чигирин-Канів, у запілля Червоної Армії, для чого групи мусять самостійно пробиватися через червоний фронт. Цей марш-маневр при зимовій стужі, при кепському стані ґрунтових доріг мав дуже великі труднощі як з боку технічного, так і оперативного, але всі труднощі маршу значно полегшила повна симпатія селян до своєї армії. Селяни служили провідниками, доставляли розвідницькі відомості, давали харчі, а також цілими селами брали участь у боях. Скрізь виникали українські повстанські відділи, які нападали на малі й великі сили червоних чи білих військ. Після революційного чаду, покуштувавши білої і червоної московської влади, населення зрозуміло наміри як одної, так і другої і з великим запалом відплачувало ворогам за кривди, за наругу над національним "я".
Ці повстання мали стихійний характер. Їх не можна було впорядкувати, а це давало змогу ворогові маневрувати і придушувати окремі вибухи. Немало хитрощів і трюків придумувала червона Москва в своїй пропаганді серед українського населення. До рук українських повстанців попала таємна інструкція для комуністичних агітаторів, видана Лейбою Троцьким, у якій, між іншим, були такі завдання:
1. Не навязывать украинскому крестьянству коммуны до тех пор, пока наша власть там не окрепнет.
2. Утверждать, что в России нет коммуны.
3. В противовес самостийныку Петлюре и другим говорить, что Россия тоже признает самостийность Украины,
но с советской властью, а Петлюра продает Украину буржуазным государствам".
У тій же інструкції Троцький радив казати українським селянам, що більшовики проти Петлюри не воюють, а поки Денікіна не розбито, то пускати чутки, ніби совєтська влада в союзі з Петлюрою. Якщо совстська армія допускає грабежі, то треба звалювати це на повстанців та на петлюрівців.
"Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей, а нашей она будет только тогда, когда она будет советской, а Петлюра вышиблен из памяти народа навсегда".
Так казав Троцький, виряджаючи своїх агітаторів в Україну. З цією комуністичною пропагандою успішно боролась Українська Армія словом, відозвами, пресою, що її видавав пропагандистський відділ при штабі нашої армії.
Щодо червоних сил, то поки що наша розвідка виявила присутність у районі Умані 45-ї і 60-ї піхотних та латиської стрілецької дивізій. Під впливом повстань в Україні настрій совєтських вояків став дуже пригнічений.
1 лютого наші групи після 10-денного маршу майже безпострілу проскочили крізь фронт червоних та зосередилися в районі Канів-Чигирин-Черкаси. Опинившись у запіллі Червоної Армії, наша армія почала руйнувати його, нищити окремі ворожі відділи. Вона захоплює Канів, Черкаси, район Сміла-Бобринська. 12 лютого всі наші групи з наказу командарма з'єдналися в районі Медведівки, у 25 кілометрах на схід від Бобринської, де відбулася нарада старших начальників для підбиття підсумку першого періоду бойових акцій, для обговорення загальнополітичних подій в Україні та для затвердження подальшого плану операцій у зв'язку з одержаними інформаціями від Уряду УНР.
Тут треба сказати, що, незважаючи на відірваність армії від Державного Центру та на її рухливість, командування і Уряд усе ж підтримували зв'язок між собою через кур'єрів. Одного разу до армії пощастило прорватись і голові Ради Міністрів пану І. Мазепі, який поінформував про політичну працю Уряду та на власні очі побачив стан армії.