Вапнярська операція. У зв'язку з наступом армії Денікіна та захопленням нами залізничної лінії Вапнярка Христинівка Цвітково становище 45-ї совєтської дивізії було ніби безвихідне. З наближенням середньої групи до Києва та після відкинення червоних військ на північ для 45-ї дивізії залишалася проблема: або капітулювати, або прориватися чєорз Вапнярку на північ. Як видно, командування 45-ї дивізії вибрало останнє рішення та з цією метою відновило свої рішучі атаки проти групи полковника Удовиченка, що складалася з 3-і Залізної, 11-ї галицької бригади та 9-ї дивізії. Ворог б'є 9-у дивізію біля села Горячківка і майже цілком виводить з ладу один з куренів 11-ї галицької бригади, зі значними втратами відкидає 9-й полк (3-ї дивізії) від Баштанкова (що робив обхідний рух) та, нарешті, відштовхує 7-й полк, який через відхід 9-го полку був відрізаний. Командир цього полку після відважного бою виводить полк з небезпечного району до Ямполя на Дністрі. Ворог не використав у той же день сприятливої для нього ситуації і спинив наступ. На другий день усі полки 3-ї дивізії знову були вкупі, які переходять у наступ і в свою чергу б'ють ворога та займають станцію Кодима, що в 60 кілометрах на південь від Вапнярки. На допомогу 45-й дивізії з Одеси в район Бірзули прибуває 47-а совєтська дивізія.
Штаб Української Армії вирішує знищити Вапнярську групу ворога, для чого на підсилення групи полковника Удовиченка в район Тульчина переводить Волинську групу в складі двох дивізій. Ця група мусила ударити по правому крилу ворога, для чого через Жабокрич рушила в напрямку на Кодиму. Внаслідок цього маневру спільними силами двох груп Волинської і полковника Удовиченка ворога розбито. Нами захоплено до 1000 полонених, велике майно, 5 бронепотягів. Шлях до Одеси було звільнено.
Розділ 28 Пертрактації з командуванням Добрармії. Прорив 47-ї і 58-ї совєтських дивізій на північ. Наступ на Київ і захоплення його українськими військами 30 серпня 1919 р.
Українське командування вважало за потрібне на той час уникнути збройного конфлікту з армією Денікіна та з цією метою доручила командирові групи отаману Ю. Тютюннику вести мирного характеру
пертрактації.
23 серпня Штаб Головного Отамана С. Петлюри розсилає військам таке розпорядження:
На випадок зустрічі з частинами Добрармії належить дотримуватися до дальшого розпорядження таких норм:
1. Утримуватися од жодних ворожих акцій.
2. Пропонувати військам генерала Денікіна, щоб вони не займали тих місцевостей, які вже є в наших руках або маємо зайняти.
3. Пропонувати їм звільнити район нашого походу, щоб не спиняти нашого руху.
4. Докласти всіх зусиль, щоб докладно розвідати організацію і стан війська, кількість і завдання, моральний настрій, озброєння та одяг і амуніцію армії Денікіна. Далі належить розвідати ставлення денікінських військ до Української Держави і до наших військ. Негайно повідомити про те, які вже дані одержано щодо цих питань. Остаточні вказівки незабаром буде дано.
Ще за кілька тижнів перед зустріччю з військами Добрармії Український Уряд через своїх представників у різних державах, зокрема у Франції, інформував чужинецькі уряди в справі свого ставлення до Добрармії та настоював на необхідності спільної боротьби з Червоною Армією на засадах визнання незалежності України.
23 серпня від отамана Ю. Тютюнника отримано відомості, що командування Добрармії на цвітковському напрямку не ставиться до нас вороже і навіть бажає битися з нами поруч. Добровольці на цьому відтинку пропонували нам демаркаційну лінію приблизно по лінії їхніх передових частин. Командир групи отаман Тютюнник запропонував їм іншу лінію.
Внаслідок цих сприятливих попередніх розмов від штабу армії до цвітковської групи російських військ вислано спеціальну делегацію на чолі з полковником генштабу Пересадою, яка мала завданням розв'язати питання демаркаційної лінії.
Отже, ні Головний Отаман, ні його штаб не бажали розпочинати боротьби проти армії Денікіна.
Між тим майже оточені 45-а, 47-а і 58-а совєтські дивізії, зосередившись у районі Вознесенська, рушили походом на Голованівськ з метою прорватися на північ для з'єднання з частинами 12-ї і 14-ї совєтських армій, що билися на київському напрямку. Назустріч цим дивізіям у напрямку на Голованівськ висипається група отамана Ю. Тютюнника, що 27 серпня займала: 5-а дивізія Умань, 12-а дивізія Тальне. Бронепотяги й охорона її в Шполі.
30 серпня 5-а дивізія в районі Голованівська зустрічається з лівою колоною ворога, а в Покотилові 12-а дивізія з правою. Розпочинаються запеклі зустрічні бої. 47-а і 58-а з рештою 45-ї дивізії (до 15 000 - 18 000 вояків) майже втричі чисельно переважали всю групу отамана Ю. Тютюнника. Треба також зазначити, що командування цією групою червоних військ виявило вміле управління, а персональний склад її упертість у боях. Влучними маневрами і контратаками червоні примушують групу отамана Ю. Тютюнника з жорстокими боями відходити до станції Христинівка, а самі після вмілого маневру проскакують через нейтральну смугу між українською та денікінською арміями в напрямку до станції Попельня та далі на Коростень, де ці дивізії з'єднуються з частинами 12-ї армії в районі Коростеня.