24 травня Польська Армія вийшла на лінію Болехів Ходорів, Бібрка Буськ. Командування Галицькою Армією для паралізування наступу польських військ на фронті 3-го корпусу зосереджувало в Стрию ударну групу в складі 8 куренів та 8 батарей, але загальна ситуація на фронті корпусу склалася так, що ця група не змогла розвинути своїх акцій.
Командування Галицької Армії пробувало заключити перемир'я з командуванням Польської Армії, але нічого з того не вийшло. Генерал Галер вимагав від Галицької Армії повної капітуляції, що звичайно не могло бути виконаним. Тому становище Галицької Армії стало трагічним. Для неї було два виходи або відійти за річку Збруч на терен Великої України, або використати всі можливості боротьби на терені самої Галичини. Остання думка взяла гору. Командування Галицької Армії рішило стягнути корпуси у трикутник між річками Збруч Дністер приблизно на лінію Гусятин Чортків Бучач Нижнів. Корпуси почали відступ.
1-й корпус відходив через Красне Золочів Тернопіль Теребовля.
2-й через Перемишляни Підгайці Чортків.
3-й через Галич Монастириска.
Несподівано 23 травня Румунія поставила Галицькій Армії ультиматум, щоб остання вивела свої війська з району Снятин Коломия, Хриплин, Делятин Хриплий. Не маючи сил встрявати у війну ще з Румунією, Галицький Уряд мусив згодитися на ультиматум румун. Без ніякого спротиву румунські війська протягом 24 і 25 травня зайняли смугу, означену вищезгаданими пунктами. Свій ультиматум румуни пояснили необхідністю зайняти залізничні шляхи в цьому районі для операцій проти мадярських більшовиків.
Розділ 19 Зосередження Галицької Армії. Контрнаступ. Розвиток його. Останні змагання Галицької Армії та відступ за річку Збруч
Це вже дало можливість кількаденного спочинку для Галицької Армії. Хоч багато вона втратила бійців за останній місяць, але все ж загальний склад її доходив до 30 000. В армії наступив моральний перелом у кращий бік. За цей час в командуванні армії сталися зміни, а саме: місце генерала Омеляновича-Павленка зайняв генерал Греків.
Значно гіршим був матеріальний стан армії. Всі склади з амуніцією залишились в руках ворога.
Увесь запас гарматних і рушничних набоїв складався з того, що було на людях та при гарматах, але, недивлячись на це, в армії зміцнилася думка про необхідність подальшої війни, про виконання свого обов'язку до кінця. Що могла дати українцям така боротьба з Польською Армією? Боротися переважними втричі силами ворога, забезпеченого всіма матеріальними засобами, сподіватися на перемогу, на успіх у цій боротьбі було неможливим. Залишалася одна лише надія, яка ще не згасла цілковито в Галицького Уряду, це віра в справедливе вирішення долі Галичини Міжнародною Конференцією. А тим часом треба було триматися хоч на клаптику своєї землі, поки Найвища Рада в Парижі не приступить до вирішення галицького питання. Ось що давало підставу для оптимізму і підтримувало моральний стан Галицької Армії. Думка про офензиву в самій армії вже цілком скристалізувалася.
8 червня 1919 року Галицька Армія переходить у рішучий наступ. Завзятий бій розпочався під Чортковом, а далі розгорівся і на всьому фронті. Польська Армія не сподівалася такого енергійного удару та примушена була відступати. Переслідуючи Польську Армію, Галицька Армія 20 червня вийшла на лінію Нараївка Дунаїв Зборів Оліїв.
Перемога Галицької Армії викликала ентузіазм у населення. Тисячі добровольців вступали до армії, але через нестачу зброї більшість з охотників мусила повертатися додому.
24 червня 3-й корпус вийшов на лінію ріки Гнила Липа, а передові частини його сягнула річки Свірж. 2-й корпус вів бої за Перемишляни. 1-й корпус вийшов на лінію залізниці Броди Красне. Львів був у 40 кілометрах від фронту. Але це був кульмінаційний розвиток наступу Галицької Армії. Праве крило Армії (1-й корпус) протягом двох тижнів пройшов з боями до 100 кілометрів. Армія видихалася, тоді як Польська Армія, скінчивши своє перегрупування, перейшла в контрнаступ. Цілий український фронт захитався. З усіх частин тільки й було чути: Набоїв! Набоїв! А набоїв не було. 28 червня Галицька Армія розпочала свій відворот у той же самий трикутник, з якого вона розпочала свій сміливий наступ.
Врешті, 13 липня командування Галицької Армії за посередництвом польського командування одержало з великими надіями очікуване рішення Найвищої Ради такого змісту:
Для безпеки осіб і майна мирного населення Східної Галичини перед звірствами більшовицьких банд Найвища Рада Антанти і її союзників вирішила уповноважити провідників Польської Республіки продовжувати свої операції аж до річки Збруч. Це уповноваження ніяким чином не торкається тих рішень, що їх Найвища Рада думає прийняти в справі політичного становища Галичини.
Галицький Уряд не мав ні засобів, ні сил далі продовжувати боротьбу з Польською Армією, тому вирішив відвести свої війська на територію Великої України. 16 липня Галицька Армія почала переходити через річку Збруч:
1-й корпус на північ від Скали; 2-й на відтинку Скала Залуче; 3-й на відтинку Залуче Дністер.
На підставі повідомлень авторитетних осіб стан Галицької Армії після .переходу річки Збруч подавався ось як: