2. Під прикриттям цього наступу згрупувати в Проскурівському районі сильні резерви, щоб за їх допомогою остаточно розбити головні сили більшовиків і відкинути їх на північ від Старокостянтинова. Для цього:
а) Підтягнути з жмеринського напрямку в Проскурів 6-у Запорозьку дивізію з доданими частинами.
б) В ніч з 30.06 на 01.07 Волинською групою змінити Січовиків і розташувати їх у районі ФельштинЧорний Острів у резерві командування.
Стан наших частин. Стан наших частин був досить важкий. Група Січових Стрільців майже видихалась і конче потребувала відпочинку й реорганізації. Командир її категорично просив зміни. 9-а дивізія також стала небоєздатною. Волинську групу поповнено мобілізованими, але не встигли їх вимуштрувати. Одні Запорожці, хоч і намучилися в постійних боях, могли ще постояти за себе. Також і 3-я дивізія була міцна тілом і духом, підбадьорена своїми незмінними успіхами і співчуттям місцевої людності. Головний же дефект брак вогнеприпасу і всякого іншого постачання дуже ослабив бойову енергію всього нашого війська.
Ми мали під Проскуровом всього до 6000 багнетів і шабель і підтягнули 6-у дивізію (1200-1400 багнетів і шабель). Більшовики ж стягували сильні резерви. Для перегрупування і перепочинку, таких потрібних для Січовиків і 9-ї дивізії, нам треба було часу. Свіжих сил у нас не було.
Такою була загальна ситуація, такий був стан українських частин.
1 липня бої за Проскурів відновилися з новою силою. Ворог енергійно атакує по шосе Старокостянтинів Проскурів з Красилівського плацдарму на Миколаїв, а західна його група наступає на Базалію Купіль. Бої ідуть з перемінним успіхом, але до вечора ворог все ж просунувся на південь від річки Случ.
З 2 по 5 липня бої в повному розгарі. На північ від Проскурова Запорожці відбивають ворожі атаки рішучими контрударами, але ворог вводить на бойові лінії свіжі сили. Центр (Січові Стрільці) і ліве крило примушені відійти на лінію залізниці Чорний Острів Войтівці. Частини цілковито змучені. Командування армії всі надії покладає на підхід 6-ї дивізії з Жмеринського напрямку, що мусила через Летичів Меджибіж ударити в ліве крило ворога під Проскуровом. Усі резерви кинуто на підсилення частин, що знаходяться на бойовій лінії. Ворог захоплює станцію Гречани та звідти рясним гарматним вогнем обстрілює крило Запорожців. 6-а дивізія, зробивши перехід в 40 кілометрів, зупинилася на схід від Проскурова, в місті Меджибіж. Її маневр з ударом у ліве крило ворога спізнився. В ніч з 5 на 6 липня Запорожці примушені були відійти на південь від Проскурова. Наші повстанці захопили Літин, де взяли 4 гармати. 2-а дивізія захопила Жмеринку, а 3-я дивізія б'є ворога під станцією Рахни.
На цьому кінчаються бої за Проскурів. Після місячних запеклих боїв ми програли битву, зазнавши невдачі в головному напрямку, та не змогли силами своєї армії стримати наступ переважаючих червоних сил на Кам'янець-Подільський.
Розділ 15 Український національний рух в Австро-Угорській монархії. Проголошення Української Держави. Переворот у Львові. Початок війни міх українцями й поляками. Перші українські військові формування в Галичині
австро-угорського уряду було залагодження польського питання, яке знаходило співчуття та підтримку не тільки в деяких політичних колах Центральних Держав, але і серед держав Антанти. Категоричні вимоги польських політичних кіл про приєднання Галичини до складу земель майбутньої Польщі, з одного боку, та нещире ставлення австро-угорського уряду з другого, примусили українців з недовір'ям поставитися взагалі до внутрішньої політики австро-угорського уряду. Революція в Росії, на руїнах якої постала Українська Держава, розклад самої Австро-Угорської монархії, оголошення пактів Вільсона, нарешті поразка на фронтах Центральних Держав, а головне, загроза польської інвазії на Галичину все це примусило українські політичні кола різко змінити тактику боротьби. На території Галичини, особливо в столиці її Львові, серед українського і польського населення йшла жвава підготовка до боротьби.
10 жовтня 1918 року Українська Парламентарна Репрезентація на своїх загальних зборах прийшла до висновку про необхідність створення Української Національної Ради. 18 жовтня 1918 року таку Раду було створено, до складу якої увійшли всі українські парламентарні посли та по три представники від кожної політичної партії. На чолі цієї Ради поставлено доктора Є. Петрушевича. 19 жовтня 1918 року Національна Рада проголосила всі українські землі, що входили до складу Австро-Угорщини, Незалежною Українською Державою. Одночасно з цим Національна Рада приступила до організації українських військових сил. Головною базою для створення такої сили послужив Легіон Українських Січових Стрільців. Цей Легіон було створено ще на початку великої війни на бажання самих українців для боротьби проти Москви, яка так душила всілякі прояви українського національного життя серед 35-мільйонного українського населення, що перебувало під її владою. Але з огляду на внутрішню ситуацію в Австрії, побоюючись, що цей Легіон може стати головною мілітарною силою українського населення в Галичині в боротьбі за свої національні прагнення, уряд Австро-Угорщини обмежив чисельний склад його до 2000 бійців, в той час як зголосилися до служби в ньому кілька десятків тисяч українців, переважно молоді. Цей Легіон, що вже мав бойовий досвід, і послужив головною базою до створення Української Галицької Армії.