в товаристві, що зібралося. Коли, вимушений вас покинути, я запитав, у який час зможу завтра побачитися з вами, ви удали, що не розчули, і призначити мені час довелося пані де Воланж. Отже, ця така жадана мить, яка зближує мене з вами, завтра породить у мені саме лише занепокоєння. І таку дорогу моєму серцю радість бачити вас змінить побоювання бути вам надокучливим.
Я відчуваю, як цей страх уже зупиняє мене, і я не смію говорити вам про свою любов. Слова я люблю вас, які мені було так солодко повторювати, коли я у свою чергу міг почути їх, ці такі ніжні слова, яких мені вистачало для щастя, тепер, оскільки ви змінилися, народжують у мені лише образ вічного відчаю. Я не можу вірити, одначе, що цей талісман любові втратив силу, і ще намагаюся скористатись ним. Так, моя Сесіль, я люблю вас. Повторіть же разом зі мною ці слова, в яких усе моє щастя. Подумайте, що ви привчили мене слухати їх і що позбавляти мене їх означає піддати мене тортурам, які, як і любов моя, закінчаться лише разом із моїм життям.
Із ***, 29 серпня 17
Лист 47
Замість того щоб повернутися просто до Парижа, я затримався у графині де***: замок її розташований майже по дорозі, і я напросився до неї пообідати. Я прибув до Парижа лише близько сьомої вечора і зійшов біля Опери, надіючись, що, можливо, там перебуваєте і ви.
По закінченні спектаклю я вирушив у фойє побачитися з друзями. Там я знайшов мою давню приятельку Емілі, оточену численним почтом, що складавсь як із чоловіків, так і з жінок, яких вона того ж вечора пригощала вечерею в П***. Не встиг я потрапити в цю компанію, як усі хором почали просити мене брати участь у вечері. Запросив мене також огрядний, приземкуватий чоловік, пробурмотівши декілька французьких слів із голландським акцентом; я здогадався, що він і є істинний винуватець свята. Я прийняв запрошення.
Дорогою я дізнався, що будинок, куди ми прямували, був обумовленою нагородою за прихильність Емілі до цієї дивакуватої особи і що вечеря була справжнісіньким весільним бенкетом. Чоловік цей був у нестямі від радості в передчутті блаженства, яким йому належало насолоджуватись і від якого він був до того щасливий, що мені захотілося це блаженство порушити. Я так і зробив.
Єдина складність полягала в тому, щоб умовити Емілі: багатство бургомістра робило її дещо педантичною. Одначе, трохи поламавшись, вона погодилася з моїм планом наповнити це пивне барильце вином і таким чином вивести його на всю ніч із ладу.
Через своє перебільшене уявлення про те, скільки може випити голландець, ми застосували всі відомі засоби і настільки успішно, що за десертом він уже не в змозі був тримати в руці склянку, але жаліслива Емілі та я напували його навзаводи. Нарешті він звалився під стіл, так упившись, що, здавалося, йому знадобиться тиждень, аби оклигати. Тоді ми вирішили відіслати його назад у Париж, а оскільки свою карету він відпустив, я звелів завантажити його в мою, а сам залишився замість нього. Потім я прийняв поздоровлення від усієї компанії, яка незабаром розійшлася, залишивши мене переможцем на полі битви. Завдяки цій веселій пригоді, а можливо, і тривалому стримуванню я визнав Емілі настільки привабливою, що обіцяв їй залишитися до воскресіння голландця з мертвих.
Ця моя любязність була нагородою за любязність, зроблену мені нею: вона погодилася послугувати мені пюпітром, на якому я написав листа моїй чарівній святенниці. Мені здалося забавним послати їй листа, написаного в ліжку і майже в обіймах шльондри: в листі цьому, що уривався мною для цілковитого здійснення зради, я давав їй найґрунтовніший звіт про своє становище та поведінку. Емілі прочитала це послання і реготала, як божевільна. Сподіваюся, що ви теж повеселитесь. Оскільки треба, щоб на листі був паризький штемпель, я надсилаю його вам: він не запечатаний. Ви вже звольте прочитати його, запечатати і відправити на пошту. Тільки не ставте своєї печаті або взагалі печаті з любовною емблемою, нехай буде просто яка-небудь голівка. Прощавайте, чарівний мій друже.
Р. S. Розпечатую лист. Я умовив Емілі поїхати до Італійського театру. Цим часом я скористаюся, щоб піти побачитися з вами. Я буду у вас найпізніше о шостій годині, і, якщо це вам зручно, близько сьомої години ми разом вирушимо до пані де Воланж. Незручно відкладати передачу їй запрошення пані де Розмонд. До того ж я був би не проти подивитися на маленьку Воланж.
Прощавайте,
прегарна пані. Хочу розцілувати вас із таким задоволенням, аби кавалер міг приревнувати.
Із П***, 30 серпня 17
Лист 48
Повертаюся до вас, добродійко, і, певна річ, повертаюся все з тим же запалом. Проте відчуття щастя покинуло мене його змінило відчуття жорстоких поневірянь. Для чого мені говорити вам про мої почуття, якщо марно я шукаю яких-небудь засобів переконати вас? Після стількох багаторазових зусиль я починаю слабнути. Якщо в памяті моїй продовжують виникати любовні образи, то тим живіше відчуваю я гіркоту їх утрати. Єдиний притулок мій ваша поблажливість, і в цю хвилину я занадто добре відчуваю, наскільки вона мені потрібна, щоб осмілюватися на неї сподіватись. І все ж таки ніколи моя любов не була шанобливішою, ніколи вона не була менш образливою для ваших почуттів. Вона смію сказати така, що навіть найсуворіша доброчесність не мусила б її побоюватись. Але сам я боюся займати вас більше стражданнями, яких зазнаю. Коли знаєш із упевненістю, що істота, яка викликала твої муки, не поділяє їх, не треба хоч би зловживати її добротою, адже так і було б, якби я не витратив іще більше часу, малюючи вам цю скорботну картину. Зараз я відніму його у вас лише стільки, скільки знадобиться на те, щоби благати вас відповісти мені й ніколи не сумніватись у справжності моїх почуттів.