Алекс подумала, що позначки мають нормальний вигляд, проте знала про свої захисні знаки не більше, ніж про сучасні британські романи. Чи вона звертала на них увагу по-справжньому, коли осінньої четверті відвідувала пророцтва з Дарлінґтоном? Ні. Була занадто перейнята смоктанням імбирної цукерки, приголомшена неоковирністю всього, що відбувалося, і молилася, щоб не зганьбитися, виблювавши. Вона гадала, що матиме безліч часу, щоб навчитися чогось від Дарлінґтона, зазираючи йому через плече. Проте вони обоє помилялися щодо цього.
Voorhoofdf вигукнув Гаруспекс, і хтось із Кістяників прожогом кинувся до нього.
Мелінда? Міранда? Алекс не могла пригадати імя рудої дівчини, знала лише, що та співає в жіночій акапельній групі «Забаганка і співанка». Дівчина витерла Гаруспексові чоло білою серветкою і знову розчинилася в юрбі.
Алекс намагалася не дивитися на чоловіка на столі, але погляд однаково прикипав до нього. «Майкл Реєс, сорок вісім років, діагноз параноїдальна шизофренія». Чи пригадає Реєс щось із цього, повернувшись до тями? А якщо він спробує розповісти комусь, його просто назвуть божевільним? Вона точно знала, на що це схоже. «На тому столі могла бути я».
Кістяники полюбляють, щоб вони були якомога навіженіші, пояснював їй Арлінгтон. Вважають, що це покращує передбачення. А коли вона запитала чому, він сказав лише: Що божевільніша uictima , то ближча до Бога.
Це правда?
«Душу звільняють лише містика й божевілля», процитував він, а потім здвигнув плечима. Це підтверджують їхні рахунки в банку.
А нас це влаштовує? поцікавилася Алекс. Що людей розрізають, аби Чонсі міг переобладнувати літній будиночок?
Ніколи не зустрічався з Чонсі, відказав Арлінгтон. Досі сподіваюся на це. Він помовчав, стоячи в арсеналі з похмурим обличчям. Ніщо не зупинить цього. Занадто багато можновладців покладається на здібності товариств. До появи Лети за цим ніхто не стежив. Тож можна було марно мекати на знак протесту і втратити стипендію або залишатися тут, виконувати свою роботу й докладати всіх зусиль.
Уже тоді вона замислилася, чи це, бува, не частина всієї історії, чи Дарлінґтонове бажання дізнатися про все не привязує його до Лети так само міцно, як почуття обовязку. Проте вона змовчала тоді й збиралася мовчати тепер.
Майкла Реєса знайшли десь на безкоштовному ліжку в Єльському Нью-Гейвенському шпиталі. Для навколишнього світу він нічим не відрізнявся від інших пацієнтів: волоцюга з тих, у кого за плечима палати в божевільні, відділення невідкладної допомоги та вязниці на пігулках, а потім без них. У нього був брат у Нью-Джерсі, зазначений найближчим родичем, який підписав дозвіл на те, що начебто було рутинною медичною процедурою на вкритому рубцями кишківнику.
За Реєсом доглядала тільки медсестра Джин Ґатдула, яка працювала в нічну зміну тричі поспіль. Вона й оком не змигнула й не здійняла галасу, коли буцімто через помилку в розкладі їй призначали ще два вечори на чергуванні. Того тижня колеги могли помітити або проґавити, що Джин щодня приходила на роботу з велетенською торбою. У ній було сховано невеличкий холодильничок, у якому вона приносила їжу для Майкла Реєса: голубине серце для ясності, корінь герані й тарілку гірких трав. Ґатдула й гадки не
дружнім, адже хотів, щоб усі знайомі чухали йому животик, проте Дарлінґтона він любив щиро.
В Іспанії, відповіла дівчина, тому що її так проінструктували.
Добре. Переказуй йому buenos dias .
Якби Алекс могла хоч щось сказати Дарлінґтонові, це було б «повертайся». Вона сказала б це англійською й іспанською. І використала б наказовий спосіб.
Adids, кинула вона Тріппу. Повеселись на вечірці.
Відійшовши від будинку, Алекс стягнула рукавички, розгорнула дві липкі імбирні цукерки й запхала їх до рота. Вона вже стомилася думати про Дарлінґтона, але запах імбиру, тепло, яке він ширив у горлі, якимось чином додали спогадам життя. Вона бачила довге Дарлінґтонове тіло, що розтягнулося перед великим камяним каміном у «Чорному Вязі». Він зняв черевики й повісив шкарпетки сушитися. Улігся горілиць, очі заплющив, руки поклав під голову, пальці на ногах ворушилися в такт музиці, яка лилася кімнатою, якась незнайома Алекс класика, густа від валторни, що залишала в повітрі виразні злети звуку.
Дівчина влаштувалася на підлозі поряд із ним, зчепивши руки на колінах і притиснувшись спиною до старої канапи, намагалася прибрати якомога більш розслабленого вигляду й не витріщатися на його ступні. Просто вони здавалися такими голими. Дарлінґтон закасав чорні джинси, щоб висушити вологі ноги, і його вузькі білі ступні з ледь припорошеними волоссям пальцями змушували її почуватися трохи непристойно, наче вона була якоюсь збоченкою зі старої світлини кольору сепії, що збожеволіла, мигцем побачивши щиколотку.
«Пішов ти в дупу, Дарлінґтоне». Вона знову натягнула рукавички. На мить заклякла, мов паралізована. Їй слід було повернутися до Дому Лети й написати звіт, який прогляне декан Сендоу, але хотілося лише впасти на вузьку низеньку койку в кімнаті, що її вона ділила з Мерсі, й поспати, скільки вдасться, перед заняттями. О цій порі не доведеться вигадувати жодної відмовки для допитливих сусідок. А якщо вона заночує в Леті, Мерсі й Лорін галасливо вимагатимуть, щоб вона розповіла, де і з ким провела ніч.