Ну, все ж... Жінка б тобі хлопців доглянула...
О, мої хлопці вже не потребують материнського догляду! засміявся Елеодоро. Та й мачуха тепер не дала б з ними ради звикли до самостійности.
Гм... Воно, правду сказавши, мачуха все є мачуха... От і я нераз думаю, чи там мою Анну-Марію мачуха не кривдить? Жаль мені похресниці... Ми з дружиною так були звикли до неї, ніби вона була нашою донькою... І... Ти не смійся з мене, приятелю, коли я тобі щось скажу... Бачиш, всі батьки завжди гордяться синами. А мені й доні Ізабелі так дуже хотілося мати доньку і не судилося... Хлопці, як хлопці: вони все твердіші й не здібні до сентименту. А от дівчатка що іншого. Нераз, віриш? не знати що віддав би, щоб тільки така маленька ніжна дитинка влізла на коліна, обняла за шию, поцілувала, пощебетала, як робила колись Анна-Марія... Бракує цього мені в нашому шорсткому життю... Ти хоч бачив Анну-Марію? Яка вона там?
Бачив рік тому. Обіцяє перетворитися в пречудну перлину краси й чеснот...
Ну, це вже ти, приятелю, говориш, як в європейському сальоні! Чесноти виховуються, а я сумніваюся, чи її батько німець зможе такі чесноти виховати... Ех, і чому б йому не віддати дитини нам?! Моя дона Ізабела стала б їй і за матір і за сестру...
Де Лара ще довго оповідав про Анну-Марію й про Жануарію, поки не зауважив, що гостя ця розмова починає нудити.
Але що це я?! схаменувся він і зніяковів. Плету тобі всякі нісенітніці, як жінка. Оповідай ліпше щось. Які ще новини в світі?
Новини? зрадів гість, що врешті зможе перейти до теми, яка його найбільше цікавила. Новини
є, але не знаю, чи вони будуть до смаку фідальґові еспанського роду...
Це ти про мене?
Егеж...
Ех, приятелю мій, з досадою потер потилицю Ґабрієль, з мене такий самий еспанець, як з тебе португалець. І ти, і я народилися на новій землі, й нас нічого не вяже з батьківщинами наших предків, крім прикрої залежности.
Це правда, згодився Перейра. Мій дід, вибираючись до Бразилії на війну проти французів, напевно відчував і думав зовсім не так, як я...
А, бачиш! Ну, про яку ж це ти новину згадував?
Можу сказати, але довірочно, розумієш?
Гаразд, кажи...
Отже, бачиш, друже, дуже можливо, що саме в цей момент, коли ми тут сидимо і говоримо, в Европі рішаються великі події: Португалія домагається незалежности і стоїть напередодні спроби вирватися з-під еспанської корони.
Ґабрієль де Лара більше зацікавився, як здивувався, чи втішився.
Так? спитав живо. І хто ж є кандидатом на престол?
Дюк Жвон Браганса, коли Бог поможе. Він тішиться великими симпатіями і є дуже політичною та розумною людиною. А ти що скажеш на це?
Що скажу? перепитав дуже поважно господар. Скажу, що з того може для нас вийти велике лихо.
Для Еспанії, хочеш сказати?
Ні, для нас, бразилійців. Нам досі було однаково, від кого залежати: від Еспанії, чи від Португалії. За цих шістдесять років, відколи вони обидві були обєднані, ми мали принаймі такий-сякий спокій з кордонами. Але що буде, коли обидві розділені держави почнуть ділити свої заокеанські володіння?
А ти вже й боїшся? підморгнув дон Елеодоро.
Боюся, щиро признався Ґабрієль. Адже сиджу на самій межі Тордезільського трактату. Дуже невдячне і непевне місце...
Доведеться тобі рішатися, добродушно закпив Перейра, і, або посунутися на захід, коли ти за Еспанією, або пересунутися на схід і розташуватися просто на воді, коли ти за Португалією...
До сто чортів! Посунутися, кажеш? роздратовано гукнув де Лара. Я звідси не посунуся ні кроку хай би там від того мала Еспанія, чи Португалія, чи вони обидві разом, провалитися в пекло! Я шість років тут живу, вкладаю силу і піт в цей клаптик землі, привик до неї, полюбив її, придбав уже сякий-такий маєток і став на ноги. А тепер знову позбуватися того всього тільки через те, що хтось там десь там хоче відділятися від якоїсь корони?! Ну, ні! Ні! Пазурями й зубами буду боронитися, але звідси себе зіпхнути не дам!
Ну, гаразд! якимсь дивним голосом обізвався Елеодоро, і, хоч на устах його лежала жартівлива усмішка, зіниці зробилися подібними до кінчиків стріл, готових зірватися з тятиви лука. Гаразд... Але, на випадок розділу тутейших земель, незалежно від твого бажання, твій маєток або буде перерізаний кордоном, або в цілости приєднаний під владу якоїсь корони. Котру вибираєш?
Бразилійську! їдким шепотом відповів де Лара і лихо засвітив очима.
Та ну, не жартуй! аж кинувся Елеодоро. Я поважно питаю: за ким потягнеш руку: за Еспанією, чи Португалією?
Дон Ґабрієль відсунув тарілку, поклав лікті на стіл і, сплівши до хрускоту пальці, сперся на них підборіддям. Мовчав добру хвилину, і нарешті заговорив:
Коли доводиться вибирати між двома злами, то мудрість каже вибирати менше. Тому я вже волію Португалію, ніж Еспанію, хоч, може, кости моїх предків обернуться від обурення в гробах. Але, повторюю, найкраще було би для нас не залежати ні від кого...
Видно було, що з душі гостя звалився великий тягар, бо напняття зникло в його очах, а лице розяснілося усмішкою.
Значить, можемо числити на тебе, приятелю? спитав він. Тоді дай руку! Гаразд! А те, про що ти говориш, колись прийде само собою... Тепер ще зарано, абсолютно зарано...