Першим висунув гуманітарну чи егалітарну версію біологічного натуралізму софіст Антифонт. Йому ми також завдячуємо ототожненням природи з правдою, а також умовності з думкою (чи «ілюзорною думкою»11). Антифонт радикальний натураліст. Він вірить, що більшість норм не просто безпідставні, а й прямо суперечать природі. Норми, каже він, запроваджуються іззовні, тоді як природні правила невідворотні. Було б помилково, ба навіть небезпечно
ламати запроваджені людьми норми, якщо завдану шкоду виявлять ті, хто запровадив їх; але нормам не притаманна внутрішня необхідність, а отже, не обов'язково слід ганьбити того, хто їх порушує. На цій критиці загальноприйнятої моралі Антифонт будує свою утилітарну етику. «З усіх згаданих тут дій багато суперечать природі. Бо вони спричиняють більше страждань там, де їх має бути менше, дають менше втіхи там, де її повинно бути більше, і завдають шкоди без потреби»12. Водночас він вчить необхідності володіти собою. Ось як він формулює свій егалітаризм: «Високородних ми шануємо і палко любимо, але не низькородних. Це варварський звичай. Бо, що стосується наших природних обдарувань, то всі ми тут рівні, на будь-який погляд, народилися греками чи варварами... всі ми дихаємо повітрям через рот і ніс».
Подібний егалітаризм висловлював софіст Гіппій, якого Платон представляє, коли той звертається до своїх слухачів: «Мужі, що зібралися тут! Я вважаю, що ми всі тут родичі, свояки і співгромадяни за природою, а не за законом: адже подібне споріднене з подібним за природою, а закон тиран над людьми приневолює до такого, що багато в чому суперечить природі»13. Цей дух був пов'язаний з афінським рухом проти рабства (згаданим у розділі 4), про який Евріпід сказав: «Саме лише ім'я ганьбить раба, що з усіх боків може бути чудовим і по-справжньому рівним до вільнонародженого». В іншому місці він промовляє: «Людський природний закон це рівність». Алкідам, учень Горгія і Платонів сучасник, писав: «Бог сотворив усіх людей вільними; ніхто не є рабом за природою». Подібні погляди висловлювалися Лікофроном, ще одним представником Горгієвої школи: «Блиск високородності гаданий, і його привілеї грунтуються лише на домовленості».
Виступаючи проти цього видатного гуманістичного руху руху «Великого покоління», як я назву його в розділі 10, Платон та його учень Арістотель висунули теорію біологічної та моральної нерівності людини. Греки і варвари нерівні за природою. Різниця між ними така сама, як між природними господарями і природними рабами. Природна нерівність людей є однією з причин того, що вони живуть разом, бо їхні природні обдарування доповнюють одне одне. Суспільне життя починається з природної нерівності і повинно продовжуватися на цих засадах. Далі я розгляну ці доктрини докладніше. Наразі вони здатні послужити прикладом того, як біологічний натуралізм можна використати для обстоювання зовсім протилежних етичних доктрин. У світлі нашого попереднього аналізу неможливості базувати норми на фактах, цей наслідок не є несподіваним.
Такі міркування, втім, певно, недостатні, щоб зруйнувати таку популярну теорію, як біологічний натуралізм. Тому я пропоную ще два більш безпосередні аргументи для критичного аналізу. Спершу слід визнати, що певні зразки поведінки можна описати, як більш «природні», ніж інші зразки, як то ходіння без одягу чи вживання тільки сирої їжі. Деякі люди вважають, що вже одне це виправдовує вибір таких зразків поведінки. Але тоді буде зовсім неприродно цікавитися мистецтвом, наукою чи навіть доказами на користь натуралізму. Вибір способу життя, який відповідає «природі» як найвищому стандарту, веде, зрештою, до наслідків, що для багатьох виявляться несподіваними; він веде не до більш природної форми цивілізації, а до варварства14. Другий аргумент є важливішим. Біологічний натураліст припускає, що він може вивести норми з природних законів, які визначають стан здоров'я, і т. і., якщо він не буде наївно вірити, що нам не потрібно запроваджувати хоч які б то було норми, а просто жити відповідно до «законів природи». Він не помічає тієї обставини, що робить вибір, приймає рішення; адже може бути й так, що деякі люди цінують певні речі вище за здоров'я (приміром, багато хто свідомо ризикував своїм життям в інтересах медицини). А тому він помиляється, коли вірить, що не приймав рішення, або що він вивів свої норми з біологічних законів.
2) Етичний позитивізм поділяє з біологічною формою етичного натуралізму віру в те, що ми повинні намагатися звести норми до фактів. Але в даному разі це вже соціологічні факти, а саме, чинні моральні норми. Позитивізм твердить, що немає іншої норми, крім закону, який фактично був запроваджений чи «обгрунтований» І який відтак має незаперечне існування. Інші стандарти вважаються нереальними фантазіями. Чинні закони ось єдиний можливий етичний стандарт: що є, те і добре. (Хто сильний, той і правий.) Згідно з деякими формами цієї теорії, величезним непорозумінням є віра в те, що індивід може судити про норми суспільства; скоріше, суспільство надає мірило, за яким слід судити індивіда.