Упродовж
останніх трьох століть спостерігався потужний наступ іудеофарисейської (демонічної) цивілізації. Її агресивність з особливою силою виявилася на межі XX XXI ст. Йдеться про горезвісну Прометееву волю, що не звикла до справжніх перепон чи то природа, культура, чи навіть майбутнє. Всі суспільні науки іудеофарисейської (демонічної) цивілізації спрямовані на підпорядкування історичного процесу непорушним закономірностям, намаганням зробити його керованим. Уперше про це заявили діячі Французької революції, які задумали побудувати новий світ. XX ст. за багатьма показниками можна оцінити як небувале свято Прометеєвої волі новоєвропейської людини, яка висунула програму тотального оволодіння світом.
Нині уособленням іудеофарисейської (демонічної) цивілізації є США, Ізраїль, Західна Європа. I зрозуміла їхня осатаніла злість стосовно тих, хто, володіючи досконалими ведичними знаннями, прагне до Всевишнього, не хоче єднатися з сатаною, не хоче бути нещасним. Експансія іудеофарисейської (демонічної) цивілізації здійснюється за підтримки лихварського, світового фінансового капіталу фінансового інтернаціоналу, державних спецслужб, дипломатичних структур і масонства. Прикриваючись боротьбою за демократію, права людини і загальнолюдські цінності (цінності фарисейського іудаїзму), демонічна цивілізація вдерлася в Україну.
Безумовно, ідеологи сіонізму, визнаного свого часу Організацією Обєднаних Націй однією з форм фашизму, добре розуміють, що шляхом науково-технічного прогресу людство ніколи не задовольнить свої потреби. Але їм байдуже до всього людства. Головна їхня турбота добробут богообраного народу. Сьогодні усьому світу відомо, що відносний добробут країн золотого мільярда забезпечується безжалісною експлуатацією і зубожінням решти країн. А експлуатація громадян цих найрозвиненіших країн, втягнутих у нестримну гонитву за задоволення протиприродних потреб, набуває форми технологічного геноциду.
На шляху іудеофарисейської (демонічної) цивілізації виникли дві кардинальні перепони. Перша повязана з обмеженням прогресу, що постає як конфлікт між технікою і природою. Друга перепона сумнів щодо керованості історичним процесом, щодо передбачуваності майбутнього (це підтвердив розпад СРСР).
З огляду на такі перепони можливі дві стратегії: або відмовитися від претензій оволодіння світом, або скоригувати свої плани. Проте іудеофарисейська цивілізація після перемоги над комунізмом продовжує наступ, намагаючись оволодіти світом, не коригує своїх планів.
Зникнення народів і націй
Чимало написано про знищення племен, які населяли Америку, в імя культури і прогресу європейської цивілізації. На жаль (і це велика ганьба історії), цей процес відбувається й сьогодні, коли іудеофарисейська цивілізація твердить про демократичні реформи, загальнолюдські цінності, права людини, про захист цих прав, а насправді несе народам геноцид і депопуляцію. Ми повинні констатувати не лише важку й скорботну зрадницьку правду, яку можна підтвердити численними фактами, а й нечувану жорстокість, з якою відбувається процес знищення народів і націй.
Я не веду мову про фізичне знищення народів, що населяють Палестину. Йдеться про колонізацію країн колишнього Радянського Союзу, зокрема України. Різноманітні правозахисники можуть зауважити нам, що народи не вбивають фізично, а лише замінюють їхні особливості, традиції і культуру традиціями і культурою іншої, сильнішої чи більш розвиненої цивілізації. Якщо навіть припустити, що духовне завоювання відбувається мирним шляхом (чого насправді ніколи не буває) і що все населення залишається живим, то чи думають вожді тих цивілізацій чи окремих народів про суттєві зміни, що відбуваються в нації, яку колонізують, і методи які при цьому застосовують?
Яка повільна смертельна отрута має вливатися у кров та плоть нації, яка перманентна деморалізація повинна відбуватися, якого гноблення вона має зазнати, щоб відмовитися від того, що становить народ, з усім його минулим, з усією його історією і культурою, що є підґрунтям його самостійності, його існування?
Які внутрішні муки він повинен пережити, щоб прийняти рішення розірвати звязки з усім рідним, дружнім, єдинонаціональним і приліпитися до ворожого, іноплемінного тіла, злитися й примиритися з ворогами, які господарюють у його домі?
Не відчуває цих душевних мук народ тільки в тому разі, коли його знесилюють перманентною демократизацією, систематичним розбещенням, підігріванням жадібних інстинктів і порожнього гонору окремих його одиниць тобто знеособлення здійснюється шляхом вульгаризації.