А в хаті не спить тільки мама.
І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
Повір, що ніхто інший, лише мама.
І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
Повір, що ніхто інший, лише мама.
І якщо коли-небудь нас полюбить хто-небудь,
То сльози втре, зрозуміє - тільки мама.
І якщо колись вирушимо в далеку дорогу,
То на нас чекатиме одна тільки мама.
І якщо колись вирушимо в далеку дорогу,
То на нас чекатиме одна тільки мама.
Як ми маємо справи? Та якось усі розбрелися. Анька померла, а Стюарди розлучилися. Та якось все в метушні справ. Мама! Ти чому мовчиш?
По небу пливе місяць, на вулиці тиша,
А в хаті не спить тільки мама.
І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
Повір, що ніхто інший, лише мама.
Ось і цього разу нічого не вийшло у мене з листом. Мамо, але я обов'язково напишу, обов'язково. Прости мене.
І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
Повір, що ніхто інший, лише мама.
І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
Повір, що ніхто інший, лише мама.
Дівчинка хихикнула і відзначила:
- Такі вже справи... Ти про маму подумав. А ми не маємо ні мами, ні тата?
Гулівер здивувався:
- Ого! А це як? Як ви з'являєтеся на світ?
Віконтеса з усмішкою відповіла:
- У людей дітей приносить лелека. А у нас казковий дракон. Тільки у людей казка про лелеку лише вигадка для маленьких дітей, а у нас справжній дракон. Оскільки ми також смертні, і нам треба час від часу поповнювати своє населення.
Хлопчик-капітан помітив:
- Тисяча років життя - це так мало! Особливо якщо ти завжди повний сил і енергії!
Дівчинка згідно кивнула:
- Хай пролетить миттєво! Не встигнеш і озирнутися! Хоча з іншого боку, швидше за все вас продадуть у каменоломні, а там час іде дуже повільно!
Гулівер узяв і заспівав:
- Про те, що праця мука,
Взимку та навесні...
Лише виняток -
Коли ти із Сатаною!
Віконтеса спохмурніла:
- Ти ж такий завзятий християнин. А тепер уже і про Сатана згадав! Де твоя віра!
Гулівер відповів:
- Я звичайно в Бога вірю,
І люблю Христа всім серцем.
Отримали ми втрату,
Але зате має дверцята!
Дівчинка сердито тупнула босою, маленькою ніжкою і пискнула:
- Давай заспівай чогось філософ!
Гулівер знову взяв і заспівав;
Чуєте громові гуркіт,
Дике виття прокляття, плач і стогін,
Це настає час розплати -
Бій Армагеддон, бій Армагеддон!
Віконтеса сердито тупнула, своєю маленькою, босою ніжкою і проревела:
- Мені що такі пісні не подобаються!
Хлопчик-капітан єхидно посміхнувся:
- Як не подобаються? Тоді сама і співай, якщо тебе моя музика не в кістку!
Віконтеса вишкірила зубки і гаркнула:
-Ось візьму та заспіваю!
І дівчинка взяла й великим ентузіазмом заспівала свої зубки білі, які як слонова кістка скеля;
А ми ельфімолки дівчата лихі,
Ми любимо, боротися на славу Вітчизни...
У нас бойова, ніг босих стихія,
І віримо, збудуємо палаци ельфінізму!
Немає нашої Ельфії прекраснішої країни,
У ній сонце народів рахуй усього світу...
І нехай атакує орда Сатани,
Ми зробимо щось крутіше за Шекспіра!
Любіть ви Батьківщину нашу віків,
Що в будівлях вирощувала історію нашу...
Від найбільших і пишних вінків,
Варили колись спартанську кашу!
Не скинути Батьківщину нашу на злам,
Яке горде, просто святе...
Коли ми клялися двоголовим орлом,
А нині серп із молотом нам дороге!
Ми вище небес у висоту здіймемося,
До самого космосу даху піднімемо...
Над нами могутній ширяє херувим,
Таке велике слово - Ельфія!
Не буде кривава падати сльоза,
І Ельф не топтати п'ятої басурманів...
Здійсниться наша свята мрія,
Швидше вставайте хлопці з диванів!
Безкрайнього космосу бурхливий простий,
Таке прекрасне слово - Ельфія,
Ми винесемо вермахту злий вирок,
І зробимо Батьківщину нашу щасливішою!
Нехай буде Отче наше цвісти,
Як кущ кольору ягоди райського саду.
Ми противника хвацько змісти,
Отримає хлопчик від Бога нагороду!
Не вірю, що буде з перемогою оркшизм,
Крокувати Ельфскве загребаючи катками.
Нехай править в Ельфії святий ельфінізм,
Дівчата біжать, так мелькаючи ногами!
Не плачте подруги, що впали чоловіки,
Усі мертві волею Сварога воскреснуть...
Кого заколи, хто впав від рушниці,
Але всі ми билися по хороброму чесно!
Не знаю навіщо у світі царює зло,
До чого дав Господь силу супостатам...
Ельфії нерідко в боях не щастило,
Хоча немає сміливішого у битву солдата!
Ну що ельфімолка ти хоробрий знай,
Вмієш боротися і дуже відважна...
Сидить на престолі великий знай цар,
Його ми обрали повір не даремно!
У Вітчизні нашій фіалки квіти,
Ліси смарагдові, перли берізок.
Ельфія прекрасна - вінець краси,
Хоч хоче Оркольф Батьківщину вбити!
Ні, ми ельфімолки такі бійці,
Що немає на планеті сміливіше і крутіше.
Нехай нами пишаються і діти, батьки,
Розвіється хай над Батьківщиною хмари!
Не знаю, до чого дівчата прийдемо,
Чи зуміємо зробити Вітчизну щасливою...
Битися звикли ми гострим мечем,
І ми перемагаємо, повірте гарно!
Не знає, противник наскільки сильний,