Едік кивнув з усмішкою:
- Так, техніка у період реконструкції вирішує все!
Адала заперечила:
- Ні! Люди та кадри вирішують все! І водночас, і не всі!
І дівчинка теж витягла з кишеньки, що щось нагадує кубик- рубик , і почала його крутити.
Роботи-термінатори знову зіткнулися, і їх огорнула ціла мережа, що світилася, яка заіскрила і завібрувала. А потім, бойові машини, почали кришитися і розлітатися на дрібні шматки. Які теж, у свою чергу, вибухали, і летіли уламки, наче крижина, що потрапила під нищівний удар ключки хокейної зірки.
Адала зробила налаштування та зазначила:
- Зараз ми можемо на пару хвилин стати невидимими!
Хлопчик-ген відповів:
- Не найдосконаліший прилад, в інфрачервоному світлі буде видно нас. Давай, я краще зроблю налаштування.
У цей момент ззаду пари почувся галас. З'явилися хлопчики та дівчатка у бойових костюмах. Їх було всього дюжина, і за віком вони нітрохи не старші пари, принаймні на вигляд. Але при цьому у дітей цілком пристойна зброя. Лазерні автомати, бластери, анігіляційні крихітні горошинки-гранати. Так, хлопці тут не прості. Та ще й навчені в боях у вірті !
Едік вигукнув:
- Хлопці обережніші, інакше потрапите під удар! Тут є гармати, здатні пробивати ваші бойові костюми.
Діти-воїни залягли. По повітрю проносилося світлове проміння, і запрацювали лазерні гармати.
Вони почали бити по всьому, що рухається. Навіть по пилу.
Адала прочирикала:
- Ось так. Тут велика густина вогню.
Пара уцілілих роботів-термінаторів потрапила під удар своїх знарядь. І вони запалали і почали розриватися. В одного голова, відірвавшись, підлетіла високо вгору і закрутилася дзиґою.
Діти з лазерними автоматами захихотіли. Видно виглядало дуже весело. Хоча одну дівчинку зачепило уламком, вона необережно підвела голову в прозорому шоломі, і рожеву, дитячу щічку обпекло.
Войовниця вигукнула:
- Антиквазарно !
Адала погодилася:
- Чорнодирно просто!
Хлопчик воїн бризнув на обпалену і порізану щічку
дівчинки з тюбика пастою, що регенерує. І майже миттєво пошкодження затяглося, а потім гладка шкіра юної войовниці розгладилася, не залишивши сліду.
Дівчинка пискнула з посмішкою:
- Наука, проте!
Едік зазначив, хмурячи своє гладке чоло, в якому пам'ять і досвід безлічі століть:
- Сайкли не такі прості. Ми можемо мати проблеми.
Адала прочирикала у відповідь:
- Хоч не вирішити нам усіх проблем,
Не вирішити всіх проблем.
Але стане радісніше всім,
Веселіше стане всім!
І ось знову ворота середньовічного замку відчинилися. І звідти попер черговий сюрприз. У цьому випадку це виявилися величезні тиранозаври. І на них сиділи воїни у бойових костюмах.
Адала пискнула:
- Сайкли !
Едік відповідно кивнув:
- Дуже схоже на те. Із динозаврами вони небезпечні.
Діти-воїни хором заспівали:
Динозаврики, динозаврики,
Можливо, ви живете в Африці!
Апельсини жує на сніданки,
Динозаврики, динозаврики!
Сайкли були по фігурах схожі на людей, але більшими і вищими на зріст. І пальців на кожній руці було цілих шість, і найбільші товсті фаланги були один проти одного.
Дуже жорстокі істоти.
Адала прочирикала:
- Я їх трохи боюсь!
У відповідь Едік заспівав:
Скільки ж трусити, я не зрозумію,
Сильний воїн для битви народжений...
Страх - це слабкість, і тому -
Хто злякався - вже переможено!
Діти-воїни прочірікали:
Ми не будемо боятися монстрів,
Народилися з лучеметом у руках.
Лицарі завжди вміли битися,
Ворог нехай буде вічно в дурні!
Динозаври величезних розмірів насувалися. І навіть підскакували ці загрозливі рептилії.
Хлопчик-командир кивнув Адалі :
- Давай сюди свій кубик- рубік !
Дівчатка прочірикала:
- А це навіщо?
Едуард у відповідь заспівав:
Заради щастя, заради нашого,
Якщо ми хочемо його...
Ні про що мене не питай,
Не розпитуй, не вивідуй нічого!
Діти-воїни знову засміялися, наче весела гра.
Хлопчик-воїн, що був з боку в бойовому костюмі, в помаранчеву цяточку відзначив, похмурий дитячий, але мужній і гарне обличчя.
- Якщо ми всі накази командирів обговорюватимемо, та ще під час бою, то зникне начисто дисципліна.
Дівчинка-воїн, вже не сперечаючись, передала свій кубик- рубік . Едік підхопив його і заспівав:
Ми зметемо ворога одним ударом,
Славу підтвердимо крутим мечем.
Сайклов перемагали ми недаремно -
У тріски динозаврів розіб'ємо!
І хлопчик-геній став натискати своїми спритними руками на кнопки цього дивного кубика. А величезні та злі тиранозаври підходили дедалі ближче до загону дітей-воїнів. А великі, в два з половиною метри на зріст сайкли вже стали вести вогонь зі своїх круто накручених лазерних автоматів.
Адала прочирикала:
На волосині доля твоя,
Нас атакують монстри!
Але слава Богу, є друзі,
Але дякувати Богу, є друзі!
І завдадуть такого удару,
Поки не пізно!
І ось три тиранозаври, що йшли спереду, раптом розвернулися і накинулися один на одного. І стали рвати кігтями міцну, сіру в коричневу цятку шкіру. Сайкли злетіли з монстрів і забилися у нападі. На них почали наступати інші тиранозаври, і реально давали, ламаючи кістки та перемелюючи м'ясо повалених прибульців.