Він задушив її, нагорі при коні.
Деніз за тонкою стінкою ґелґотіла на повний голос.
Коли це сталося? спитав Страйк, записуючи.
Давно... я сам був малий. То була дівчинка, але потім казали, що хлопчик. Джиммі там був, каже, не бачив такого при коні, так... Але поховали її не там. Тобто його. То вже у лощовині, біля батькового дому. Я бачив, як вони це зробили, можу показати. Мені вона копати не дає, а вам дасть.
Це зробив Джиммі, так?
Та Джиммі нікого не душив! розлютився Біллі. Він це бачив разом зі мною. Каже, такого не було, але бреше, він там був. Він, розумієте, боїться.
Розумію, збрехав Страйк, записуючи далі. Мені потрібна ваша адреса, перш ніж візьмуся за розслідування.
Він майже чекав на спротив, але Біллі охоче потягнувся по запропоновані блокнот і ручку. Страйка омила нова хвиля смороду. Біллі почав був писати, аж тут ніби передумав.
Ви ж не підете до Джиммі, ні? Бо він уже мене віддубасить. До Джиммі йти не можна.
Не можна, заспокійливо відповів Страйк. Мені ваша адреса потрібна для роботи.
З-за дверей почувся пронизливий зойк Деніз:
Ні, швидше, він дуже схиблений!
Що вона каже? спитав Біллі.
І на розчарування Страйка, Біллі раптом вирвав аркуш із записника, зімяв і знов почав торкатися то носа, то грудей, стискаючи папірець у кулаці.
Не хвилюйтеся через Деніз, сказав Страйк, то вона працює з іншим клієнтом. Я можу вам запропонувати щось попити, Біллі?
Що попити?
Чаю? Кави?
Нащо? спитав Біллі. Пропозиція ніби збудила у ньому ще більшу підозрілість. Нащо ви мене хочете напоїти?
Тільки якщо бажаєте. Якщо не хочете, не зважайте.
Не треба мені ліків!
У мене нема ліків, і я вам не пропоную, запевнив Страйк.
Я не псих! Він задушив дитину, тоді вони її закопали в лощовині біля батькового дому. Загорнули в ковдру. В рожеву ковдру!
Я не винний, я сам був малий. Я не хотів там бути. Я сам був малий.
Скільки років минуло, згадаєте?
Багато... давно... не можу викинути з голови, заговорив Біллі, і його очі палали на тонкому обличчі, а кулак з папірцем підлітав то до носа, то до грудей. Гі закопали в рожевій ковдрі в лощовині біля батькового дому. А потім сказали, що то хлопчик.
Де будинок вашого батька, Біллі?
Мене вона копати не пускає. А вас пустить. Ви можете туди піти. Вони її задушили, наполягав Біллі, пильно дивлячись на Страйка стражденними очима. Але Джиммі каже, то був хлопчик. Задушили просто при...
У двері постукали. Страйк не встиг сказати, щоб не заходила, і Деніз встромила у двері голову смілива, бо ж і шеф тут, сповнена відчуття власної важливості.
Їдуть, мовила вона таким значущим тоном, що злякалася б і менш нервова людина, ніж Біллі. Вже в дорозі.
Хто їде? аж підскочив Біллі. Хто в дорозі?
Деніз зникла і зачинила по собі двері. Щось тихо стукнуло в дерево з того боку, і Страйк здогадався, що то Деніз тримає двері, щоб Біллі не втік.
Вона має на увазі доставку, на яку я чекаю, заспокоїв його Страйк і підвівся. Кажіть далі про...
Що ви наробили? гикнув Біллі, відступаючи до дверей і раз у раз торкаючись носа і грудей. Хто їде?
Ніхто не їде, запевнив Страйк, але Біллі вже намагався відчинити двері. Відчувши спротив, він щосили навалився на них. З того боку зойкнули Деніз відлетіла вбік. Страйк не встиг навіть обійти стіл, як Біллі вже дременув геть. Стало чути, як він біжить униз металевими сходами, перестрибуючи сходинки. Страйк розлютився, розуміючи, що не дожене молодшого і, схоже, спортивнішого чоловіка, і побіг до кабінету. Піднявши звідне вікно, він висунувся назовні
й тільки побачив, як Біллі зникає за рогом.
Трясця!
Чоловік, який заходив до гітарної крамниці навпроти, стривожено роззирнувся, шукаючи, звідки голос.
Страйк заліз назад і сердито розвернувся до Деніз, яка обтрушувалася у дверях. Неймовірно, але вона здавалася задоволеною собою.
Я його намагалася втримати, гордо мовила вона.
Так, сказав Страйк, виявляючи чимале самовладання. Я бачив.
Поліція їде.
Фантастика.
Хочете чаю?
Ні, відповів Страйк крізь зціплені зуби.
Тоді я піду наведу лад у вбиральні, відповіла Деніз і пошепки додала: Гадаю, він там за собою не змив.
3
Її психотерапевтка не зраділа, що Робін перериває лікування.
Ми рекомендуємо повний курс, сказала вона.
Знаю, відповіла Робін, але... вибачте, та я гадаю, що більше користі від цього вже не буде.
Посмішка лікарки була прохолодна.
КТП це Супер, провадила Робін. Дуже допомогла з тривожністю, я й далі її практикуватиму...
Вона глибоко вдихнула, дивлячись на «мері-джейни» з високими підборами на ногах лікарки, а тоді змусила себе глянути їй у вічі.
...але від цієї терапії я користі не бачу.
Знову запала пауза. За пять сеансів Робін до них звикла. В нормальній розмові такі довгі паузи, коли просто дивишся на іншу людину, чекаючи, щоб та заговорила, сприймалися б як грубість чи вияв пасивної агресії, але в рамках психодинамічної терапії, як дізналася Робін, то нормальна річ.
Лікар Робін дав їй направлення на безкоштовний курс від Національної служби охорони здоровя, але там була така черга, що Робін вирішила за неохочої підтримки Метью піти на платне лікування. Вона розуміла, що Метью ледве стримується, щоб не сказати, що ідеальним варіантом буде піти з роботи, яка довела її до ПТСРу і де платять дуже мало, надто з огляду на небезпеки, яким Робін піддається.