Чому Страйк вирішив, що колишній вітчим (дивно було так думати про нього, адже Віттакер був старший за Страйка всього на пять років) може надіслати йому ногу? Цікаво, коли Страйк востаннє бачився з чоловіком, який, на його думку, вбив його маму? Робін стільки не знала про шефа! Страйк не любив говорити про минуле.
Пальці Робін знову торкнулися клавіатури і набрали «Ерик Блум».
Перше, що спало їй на думку від погляду на світлини вбраного у шкіру рокера сімдесятих, це що він має волосся точно як у Страйка: густе, темне й кучеряве. Одразу згадалися Жак Бурґер і Сара Шедлок, і настрій від того не покращився. Робін хотіла пошукати ще двох чоловіків, що їх Страйк назвав серед вірогідних підозрюваних, але не могла пригадати їхніх імен. Дональд, а далі як? І ще таке дивнувате прізвище на «Б»... Зазвичай память у Робін була чудова. Страйк Незрідка робив їй компліменти з цього приводу. Чого не виходить згадати?
З іншого боку, а коли б і вийшло? З ноутбуком не дуже пошукаєш двох чоловіків, які можуть бути де завгодно. Робін досить давно вже працює у детективній агенції і чудово знає, що люди часто використовують псевдоніми, живуть на вулиці або у сквотах, орендують помешкання чи просто не вносять свої імена в електронні покажчики, тож за довідкою їх не знайдеш.
Задумано посидівши ще кілька хвилин, Робін з відчуттям, ніби якось зраджує шефа набрала в пошуковику «Леда Страйк», а тоді з глибокими докорами сумління додала «гола».
Фото було чорно-біле. Юна Леда піднесла руки над головою; темна хмара довгого волосся спадає їй на груди. Навіть на превю Робін помітила курсивний шрифт над темним трикутником лобкового волосся. Примруживши очі (ніби якщо картинка буде трохи розмита, це якось помякшить суть її дій), Робін відкрила фото. Вона не хотіла збільшувати окрему ділянку, та й потреби не було. Слова «Панна з» чудово читалися і так.
По сусідству увімкнулася вентиляція у ванній. Здригнувшись, Робін згорнула сторінку, яку щойно роздивлялася. Метью останнім часом почав позичати у неї ноутбук, і кілька тижнів тому вона заскочила його за читанням її листування зі Страйком. Памятаючи про це, вона відкрила пошуковик знову, стерла історію, потім відкрила налаштування і, трохи подумавши, змінила пароль на «DontFearTheReaper». Тепер не прочитає.
Вставши з ліжка, щоб вилити гарячий шоколад у раковину, Робін згадала, що нічого не пошукала про Теренса Маллі на прізвисько Кореш. Звісно ж, у поліції засобів знайти лондонського бандита набагато більше, ніж у неї чи у Страйка.
«Байдуже, сонно подумала Робін, повертаючись до спальні. Це не Маллі».
7
Good To Feel Hungry (Добре почуватися голодним)Звісно, якби чоловік мав клепку в голові як полюбляла казати його мати, та ще сука («Чи ти геть клепки в голові не маєш, довбень малий?»), то не пішов би за Секретаркою наступного дня після того, як передав їй ногу. Але важко було опиратися спокусі, адже не відомо, коли знову випаде нагода. Цілу ніч у ньому росла потреба знову слідувати за нею, роздивитися, якою вона стала після того, як розгорнула його подаруночок.
Від завтрашнього дня його свободу буде відчутно обмежено, бо Ота сидітиме вдома, і їй потрібна його увага. Задовольняти Оту дуже важливо, не в останню чергу тому, що Ота заробляє гроші. Дурна, потворна, вдячна за ніжність, Ота навіть не розуміє, що чоловік живе в неї на утриманні.
Відпровадивши Оту на роботу, чоловік поквапився з дому, щоб дочекатися Секретарку на її станції метро. Це виявилося розумним рішенням, бо Секретарка не пішла до офісу. Чоловік
так і думав, що нога поштою перепинить рутинний перебіг її життя, і не помилився. Він узагалі рідко помилявся.
Стежити за людьми чоловік умів. Сьогодні він то вдягав шапку, то ходив без неї. То роздягнувся до футболки, то натягнув куртку, потім вивернув куртку навиворіт. Знімав і знову вдягав сонячні окуляри.
Цінність Секретарки (понад її цінність як будь-якої істоти жіночої статі, коли її вдається заскочити на самоті) полягала в тому, що через неї чоловік підбирався до Страйка. Бажання помститися Страйку жорстоко, раз і назавжди зростало, аж поки не стало центральним бажанням його життя. Чоловік завжди був такий. Хтось образить усе, на цій людині знак, і колись принагідно навіть якщо минуть роки, та людина отримає своє. Корморан Страйк нашкодив йому сильніше, ніж будь-хто на світі, й він заплатить по справедливості.
На кілька років Страйк зник з поля його уваги, аж тут сплеск слави нагадав про цього покидька: зірка, герой, бачте. То був статус, якого чоловік сам завжди бажав, якого прагнув. То було мов кислоту пити душитися схвальними статтями про цього гада, але чоловік спожив усю інформацію, яку зміг здобути, бо треба добре вивчити ціль, коли хочеш завдати максимум шкоди. Чоловік планував завдати Корморанові Страйку стільки болю, скільки взагалі здатна завдати... ні, не людина, бо він уважав себе вищим за людину... скільки здатна завдати надлюдина. Це буде не ніж під ребра поночі. Ні, кара для Страйка буде дивніша й повільніша, страшна, болюча, вщент спустошлива.
Ніхто й не знатиме винуватця та й звідки? Чоловік уже виходив сухим з води: троє жінок убито, а ніхто й гадки не має, чиїми руками. Усвідомлення цього допомогло йому прочитати сьогоднішній випуск «Метро» без тіні остраху; були тільки гордість і вдоволеність через істеричні оповідки про відрізану ногу, насолода страхом і збентеженням, якими дихало від кожної статті; вівці нічого не розуміють, лише мекають, занюхавши вовка.