Він переможний лицар, що показує наляканому селянину мертвого дракона. Ніби промовляючи: «Не бійся, чоловічку. Я з ним уже розібрався».
Натовп помічає наближення Річардса та Ґленна й розступається.
На гравії розстелено великий синій шмат брезенту. Посередині гора хутра, подекуди вкрита листям і гілками.
Я бачу на тілі темно-червону кров, утім, на рани від куль не схоже.
Насправді на тварині видно лише одну рану вхідний отвір у правій скроні, одразу за вухом. Постріл
був майстерним, а смерть швидкою.
Очі ведмедя все ще розплющені. Щелепи роззявлені, видно гострі зуби. Пазурі тварини стирчать з лап, мов гострі ножі.
Ось звір, який убив Джуніпер.
Ось жахіття, яке відібрало в неї життя.
Великий, навіть як на Гризлі.
Дивлячись на нього, я мав би відчувати ненависть.
Я мав би відчувати бажання вхопити сокиру й почати рубати тварюку на шмаття, проявляючи вповні свій гнів. Та не можу зібрати злості, щоб навіть плюнути чи хитнути головою.
Я дивлюся і бачу лише ведмедя.
Звичайного ведмедя.
Вишкір на його морді певно, спазм після пострілу. Коли Річардс натиснув на курок, тварина, швидше за все, опустила голову, намагаючись винюхати під колодою щось їстівне.
Його вбили у мить спокою, а не в розпалі запеклої битви. Він помер тихо й несвідомо, як і мав.
Як мала і Джуніпер, у глибокій старості.
Мені шкода ведмедя. Його шлях і шлях Джуніпер ніколи не мали б перетнутися. Якби вона йшла на десять метрів нижче схилом, ведмідь просто заліз би до свого барлогу, а Джуніпер смакувала б піцою, запиваючи її келихом вина, у кафе найближчого міста. Обоє були б щасливі й задоволені.
Натомість маємо мертву дівчину в моргу і мертвого ведмедя, що розпластався на брезенті, обєкт висміювання й ненависті.
Я кидаю погляд на Річардса й витискаю з себе мляву похвалу:
Добре впорались.
Він відповідає діловитим кивком, гадки не маючи, про що я думаю, і відходить із Ґленном.
Я стою над ведмедем і дивлюся, точніше, вдаю, що дивлюся.
Перепрошую, каже хтось позаду.
Я повертаюся й бачу дівчину в поліційній формі. Вона тримає товстого конверта.
Це ви біолог?
Так.
Мене попросили передати це вам.
Вона дає мені конверт.
Моєму чоловікові час на роботу, тому я маю їхати.
Дівчина дивиться на ведмедя.
Трясця. Оце звірюка, каже вона і прямує до машини.
Лише з часом я усвідомлюю, що тримаю в руках конверт.
Здається, очі ведмедя дивляться просто на мене.
Я сягаю рукою в конверт і намацую кілька скляних пробірок. Спершу думаю, що це зразки, які зібрали з мого набору. Я дістаю одну з пробірок і читаю наліпку.
Парсонс, Джуніпер 8.04.17 С.М.Е.
Темну рідину всередині ні з чим не сплутаєш. Це кров. Майже чорна, зі згустками. Взяли з рани. Я передивляюся кілька інших пробірок. На всіх однакова наліпка.
У мене в руках її кров.
Тут її ДНК. Рецепт створення Джуніпер Парсонс.
Звісно, якби я мав змогу ввести її генетичний матеріал у яйцеклітину, змусивши ділитися, навіть попри втрату інформації від метилювання початкової поверхні ДНК, це не була би Джуніпер.
Від запліднення до моменту, коли багато років потому вона припала до мене в кафе, на неї впливав навколишній світ, формуючи ту Джуніпер, яку я памятаю. Її нема, і до пуття я ніколи її й не знав. У її ДНК Джуніпер не більше, ніж у її світлині.
Я читаю напис на конверті.
Доктору Ліаму Ґудсону.
Служба рибних ресурсів та диких тварин.
Тепер зрозуміло, чому мені щойно дали кілька пробірок із кровю. Я махаю Річардсу. Він активно спілкується з Ґленном та кількома іншими людьми.
Перепрошую. Мені це щойно передала офіцерка, я віддаю конверт Річардсу.
Він заглядає всередину, киває. Передає конверта старшому чоловікові з цапиною борідкою у товстих коричневих окулярах.
Ґудсоне, гадаю, це вам.
Доктор Ґудсон бере конверт, перевіряє вміст і приязно всміхається мені.
Докторе Крей? Нам це знадобиться, аби встановити, що ведмідь саме той, пояснює він мені з професійної любязності.
Гадаю, її кров шукатимуть на хутрі ведмедя та у нього в шлунку.
Я киваю і рушаю до машини, та зупиняюся й повертаюся поставити доктору Ґудсону запитання.
А як ви дізналися, що це ведмідь?
Знайшли кров на пазурах та хутрі, відповідає він, а потім вказує на відкидний борт вантажівки, де лежить набір для інструментів, доволі схожий на той, яким користуюся я сам. Зробили аналіз. Ви знаєте про гемоглобінові набори?
0, аякже.
Він говорить про маленькі пробірки з речовинами, що змінюють колір, якщо змішуються з людською кровю. Можливість швидко дізнатися, належить зразок крові людині чи тварині. У нього в наборі, мабуть, таких декілька, на різні типи крові. Це один із методів пошуку браконьєрів.
Я прямую до свого позашляховика й кілька хвилин сиджу в ньому, дивлячись, як навколо тіла ведмедя все ще гуртується натовп.
Намагаюся прокрутити в голові все, що сталося.
Коли цього ранку я прокинувся й пішов
до льодогенератора, менш за все я очікував опинитися в епіцентрі історії з мертвою дівчиною та полюванням на ведмедя-убивцю.
Усе вже позаду, та мене досі хитає, і я збентежений.
Хитає від того, що сталося, збентежений власними діями.
Я розкриваю міцно стиснуті пальці правої руки й дивлюся на те, що лежить на долоні. Та замість відповідей отримую лише ще більше запитань.