Даруйте? почувся за спиною знервований жіночий голос.
Страйк, навіть не обернувшись, зрозумів, що то чорнява жінка з пабу. Вона говорила з акцентом уродженки Домашніх графств територій навколо Лондона, а її тон містив якраз ту суміш вибачливості й захвату, з якою люди зазвичай починали розмову про Страйкові звитяги на детективній ниві.
Так? обернувся він.
Подруга-білявка прийшла разом з чорнявою пані; втім, спало на думку Страйкові, вони, може, і не просто подруги. Жінок яким обом було десь по сорок років поєднувало непомильне враження близькості. Обидві були в джинсах і сорочках; білявка здавалася особливо обвітреною і худорлявою, як буває, коли людина проводить вихідні на природі, гуляючи чи катаючись на велосипеді. Ще таких жінок іноді називають симпатичними, маючи на увазі, що вони не фарбуються. Блондинка носила окуляри й мала високі вилиці та забране в хвіст волосся, а ще суворий вигляд.
Чорнява жінка була дрібніша. На довговидому обличчі блідо сяяли великі сірі очі. У сутінках її погляд здавався пильним, мало не фанатичним ніби в середньовічної мучениці.
Ви... ви Корморан Страйк? спитала вона.
Так, без охоти відповів Страйк.
О! видихнула вона, збуджено смикнувши рукою. Це... це так дивно. Ви, мабуть, не дуже хочете... мені так незручно вас турбувати, ви ж не на роботі... вона зронила нервовий смішок. Але я... мене, до речі, звати Анна... хотіла спитати, жінка зробила глибокий вдих, чи можна мені прийти до вас і поговорити про мою матір.
Страйк мовчав.
Вона зникла, провадила Анна. Її імя Марго Бамборо. Вона була лікаркою. Одного вечора вона закінчила роботу, вийшла з кабінету, і відтоді ніхто її більше не бачив.
Ви зверталися до поліції? спитав Страйк.
Анна знову зронила дивний короткий смішок.
О так... тобто поліція знала, шукала її. Але так нічого й не знайшла. Мати зникла, пояснила Анна, у 1974 році.
Темна хвиля лизнула скелі; Страйкові здалося, що він чує, як тюлень прочищає мокрі ніздрі. Трійко пяних молодиків пройшло
повз, прямуючи до причалу порома. Страйк не знав, чи вони в курсі, що останній рейс був о шостій.
Я, поспіхом пояснила жінка, розумієте, минулого тижня... я ходила до медіума.
«Ой бляха», подумав Страйк.
Працюючи детективом, час до часу він стикався з відкривачами паранормальних істин і ставився до них з презирством: на його погляд, то були пявки, що смокчуть гроші з кишень задурених чи охоплених відчаєм людей.
По хвилях вистрибом примчав моторний човен, своїм ревом розбивши нічну тишу на друзки. Вочевидь, пяна трійця чекала саме на нього. Хлопці почали сміятися і підштовхувати одне одного ліктями, жартуючи щодо неминучої морської хвороби.
І там мені сказали, що я отримаю знак, наполягала Анна. Сказали: «Ви дізнаєтеся, що сталося з вашою матірю. Ви отримаєте знак і повинні піти за ним. Дуже скоро шлях стане видимим». Тож коли я побачила вас Корморана Страйка в пабі «Вікторія», це мені здалося неймовірним збігом. Я просто мусила з вами поговорити.
Мякий бриз розвіяв пересипане сивиною темне волосся Анни. Білявка мовила різкуватим тоном:
Ну все, Анно, нам час іти.
Вона обійняла другу жінку за плечі. Страйк побачив обручку в неї на пальці.
Вибачте за клопіт, сказала до нього білявка.
Вона мяко натиснула Анні на плечі мовляв, ходімо. Та шморгнула, пробурмотіла:
Пробачте... мабуть, я забагато випила вина.
Заждіть.
Страйк часто ремствував на власне невиліковне бажання докопатися до суті, власну нездатність переступити через цікавість надто в такому втомленому й розгубленому стані, як сьогодні. Але 1974 був роком його народження. Марго Бамборо вважається зниклою безвісти стільки років, скільки він живе на світі. Несила було стриматися: Страйк хотів знати більше.
Ви тут на відпочинку?
Так, відповіла цього разу білявка. Маємо другий будинок у Фалмуті. Але живемо в Лондоні.
Я туди повертаюся завтра, сказав Страйк («Ти що в біса коїш?» спитав голос у нього в голові), але можу собі дозволити заїхати до вас у Фалмут, якщо завтра вам зручно.
Правда? ахнула Анна. Страйк не роздивився сліз в її очах, але, мабуть, сльози були, бо вона витерла очі. О, це було б чудово. Дякую. Дякую вам! Запишіть адресу.
Білявка не дуже зраділа перспективі знову побачити Страйка. Та коли Анна почала порпатися в сумці, вона мовила:
Облиш, я маю картку.
Вона дістала з задньої кишені гаманець і передала Страйку візитівку: «Доктор Кім Салліван, сертифікований психолог Британського психологічного товариства». Під іменем була адреса в Фалмуті.
Чудово, сказав Страйк і поклав візитівку у власний гаманець. Тоді побачимося завтра вранці.
Вранці я, власне, маю конференц-дзвінок по роботі, сказала Кім. Звільнюся о дванадцятій. Чи вам так запізно?
Натяк зрозумілий: без мене ви з Анною говорити не будете.
Ні, мені нормально, відповів Страйк. Побачимося о дванадцятій.
Дуже вам дякую! мовила Анна.
Кім узяла Анну за руку, і жінки пішли. Страйк подивився, як вони проходять під ліхтарем, а тоді розвернувся до моря. Човен з юними пияками вже відплив. Тепер він здавався крихітним серед обширу бухти, а рев мотору перетворися на далеке гудіння.