Балерун (це невигадливе прізвисько придумав Моррис) був танцівник двадцяти чотирьох років, який мав звязок з двічі розлученою жінкою тридцяти девятьох років, цікавою передусім давніми проблемами з наркотиками й чималим трастовим фондом. Батько цієї світської левиці найняв детективів накопати на Балеруна щось таке, що віднадить дочку від нього.
Листоноша наразі був узагалі невідомою особою. Один ведучий прогнозу погоди, чоловік середніх літ, ще й, на думку Робін, не надто привабливий, звернувся до агенції після того, як поліція сказала, що не може нічого зробити з поштівками, які йому хтось надсилає на роботу й (це непокоїло найбільше) приносить під двері будинку пізно вночі. Погроз ці послання не містили; власне, в поштівках були тільки банальні зауваження щодо обраної ведучим краватки, але здавалося, що Листоноша знає про переміщення та приватне життя адресата значно більше, ніж мав би незнайомець. Дивно було також, що ця людина обрала писати поштівки адже в інтернеті переслідувати когось значно простіше. Енді Гатчинс, підрядник агенції, два тижні ночами чергував у машині під будинком ведучого, але Листоноші поки що не побачив.
Останньою і найприбутковішою була справа Мутного, молодого інвестбанкіра, чия стрімка карєра викликала очікуване обурення з боку колег; коли молодик став другою людиною в компанії, обійшовши трьох, безперечно, кваліфікованіших кандидатів, з обурення постала повноцінна підозра. Що в Мутного за важелі впливу на керівника компанії (якого в агенції прозвали Шеф Мутного, або просто ШМ), тепер цікавило не тільки підлеглих Мутного, а й кількох членів правління; вони призначили Страйкові зустріч у темному барі в лондонському Сіті й виклали йому свої підозри. Поточна Страйкова стратегія полягала в тому, щоб дізнатися про Мутного більше через його особисту секретарку. Моррисові було доручено поспілкуватися з нею після роботи, не кажучи, хто він і як його насправді звати, і дізнатися, наскільки дівчина віддана начальнику.
Тобі треба бути в Лондоні в конкретний час? спитав Страйк по недовгій мовчанці.
Ні, відповіла Робін, а що?
Ти не проти, сказав Страйк, зупинитися попоїсти? Я не снідав.
Робін памятала, що бачила тарілку з крихтами від круасана на його столику в «Паласіо», але погодилася. Страйк ніби прочитав її думки.
Круасаном хіба наїсися. Там одне повітря.
Робін засміялася.
Поки доїхали до «Сабвею» на заправці, настрій став майже легковажним, хоч обоє були дуже стомлені. Робін, яка не зраджувала рішенню харчуватися правильно, почала
їсти свій салат, Страйк відкусив кілька разів від сандвіча зі стейком і сиром, тоді надіслав Кім Салліван стандартного листа про тарифи для клієнтів, а далі сказав:
Я вранці посварився з Люсі.
Оскільки Страйк узагалі про це заговорив, Робін виснувала, що сварка була серйозна.
О пятій ранку в саду. Я собі просто вийшов покурити.
Рання година, як на сварку, мовила Робін, без ентузіазму колупаючи листки латуку.
Виявилося, що ми змагаємося в конкурсі «Хто більше любить Джоан». Я навіть не знав, що беру в ньому участь.
Якийсь час Страйк жував мовчки, тоді продовжив:
Урешті-решт я їй сказав, що Адам плаксій, а Люк просто паскудник.
Робін, яка саме пила воду, аж похлинулася і негайно закашлялася. Вона так хекала й пирхала, що почали озиратися люди за сусідніми столиками. Схопивши зі столу паперовому серветку, бо по підборіддю текла вода, а з очей сльози, вона прохрипіла:
Але нащо ти... взагалі... таке сказав?
Бо Адам плаксій, а Люк паскудник.
Досі намагаючись викашляти воду з горла, Робін засміялася попри повні очі сліз, а тоді похитала головою.
Чорт забирай, Корморане, вимовила вона, коли нарешті змогла говорити.
Ти з ними не жила цілий тиждень. Люк зламав мені нові навушники, а тоді, гівно мале, украв мій протез. Люсі після того звинуватила мене, мовляв, я люблю тільки Джека. Звісно, що я тільки його й люблю він один нормальний.
Так, але сказати про це матері...
Так, знаю, без радості озвався Страйк. Я подзвоню і вибачуся.
Виникла пауза.
Але чорт забирай, рикнув він, чого я мушу водити кудись усіх трьох? Тих двох армія анітрохи не цікавить. «Адам плакав, коли ви з Джеком повернулися з Бункера Черчилля», ти ба. Те гаденя просто позаздрило, що я купив Джекові подарунок, та й усе. Люсі б хотіла, щоб я їх щотижня кудись водив, а вони б ще й перебирали в зоопарк чи на машинки. І що доброго лишилося б від мого спілкування з Джеком? Джек мені справді подобається, мало не здивовано додав Страйк. Нас цікавлять одні й ті самі речі. Що це за манія до всіх ставитися однаково? Як на мене, корисно змалку розуміти, що ніхто тобі нічим не зобовязаний. Ти нічого не отримуєш автоматично від інших тільки через кревну спорідненість. Але гаразд, хоче вона, щоб я купив щось двом іншим... Страйк намалював у повітрі квадрат. «Не будь малим гівнюком». Подарую Люкові таку табличку в кімнату.
Робін і Страйк купили поїсти в дорогу й виїхали. Коли вивертали на трасу, Страйк перепросив, що не може сісти за кермо старим «лендровером» з його протезом не покеруєш.
Та нічого, відповіла Робін. Я не проти. Чого смієшся? спитала вона, помітивши, що Страйк добув щось із пакета з харчами та шкіриться.