А! озвався Тед. Одразу до Лондона?
Так, відповів Страйк і поклав дезодорант і зарядку до спортивної сумки, в яку вже склав решту речей. Але за пару тижнів повернуся. Тримай мене в курсі подій, добре?
Як же ти поїдеш, не поснідавши! стривожилася Джоан. Зроблю тобі бутер...
Та ще так рано, що я не голодний, збрехав Страйк. Випю чаю і чогось поїм уже в потязі. Скажи їй, мовив він до Теда, бо Джоан не дослухала й уже кинулася до кухні.
Джоані! гукнув Тед. Він не голодний!
Страйк зняв куртку зі спинки стільця і поніс сумку в коридор.
Краще ляж і доспи, сказав він до Джоан, яка прибігла попрощатися. Я не хотів тебе збудити. Відпочивай, добре? Нехай кілька тижнів хтось інший усім покерує.
От би ти кинув курити, сумно сказала Джоан.
Страйк так-сяк зобразив, що не всерйоз закочує очі, а тоді обійняв її. Джоан учепилася в нього, як робила тоді, коли його забирала нетерпляча Леда, а Страйк і собі обійняв її міцніше, знову відчувши біль подвійної привязаності, двоїстої ролі трофея і поля битви, потреби давати назви речам, які краще б лишити неозначеними, незбагненними.
Бувай, Теде, мовив Страйк, обіймаючи дядька. Як доїду, подзвоню вам, і домовимося, коли я знову приїду.
Я б міг тебе підвезти, без охоти запропонував дядько Тед. Точно не треба?
Я люблю пором, збрехав Страйк. Насправді спускатися туди нерівними східцями було так важко, що поромник мусив йому допомагати, але він знав, що рідним буде приємно почути інше. Одразу згадую, як у дитинстві ви мене возили до Фалмута.
Люсі незворушно спостерігала за ним з дверей вітальні. Люк і Адам не захотіли відірватися від шоколадних пластівців, але задиханий Джек прибіг у коридор і сказав:
Дякую за значки, дядьку Корме.
Я тільки радий, відповів Страйк і скуйовдив хлопчику волосся. Бувай, Люсі, гукнув він. І додав: До зустрічі, Джеку.
5
У жорстокому світлі єдиної лампочки, якого геть не помякшував плетений абажур, на Робін з дзеркала дивилася змучена й неохайна жінка з фіолетовими синцями під очима. В наплічнику вона мала тільки ті речі, які завше брала на стеження: шапку, щоб ховати примітне рудувато-біляве волосся, окуляри від сонця, свіжу футболку, кредитку й документи на різні імена. Свіжа футболка, видобута з наплічника, виявилася пожмаканою, волосся конче потребувало миття; на вмивальнику не було навіть мила, а вона не взяла ані зубної щітки, ані пасти, бо не думала, що доведеться десь ночувати.
О восьмій Робін уже була за кермом. У Ньютон-Абботі вона заїхала до аптеки й універсальної крамниці, де придбала гігієнічні засоби й сухий шампунь, а ще маленьку пляшечку дешевого одеколону.
У вбиральні супермаркету Робін почистила зуби й надала собі відносно презентабельного вигляду. Коли зачісувала волосся, прийшло повідомлення від Страйка:
Чекатиму в кавярні «Паласіо» на Мурі. Це в центрі Фалмута, шлях тобі підкаже хто завгодно.
Що далі їхала Робін, то більше навколо ставало зелені. Її уродженку суворого Йоркширу ще в Торкі вразило те, що на англійській землі ростуть пальми. Розкішні луки й буйна рослинність, щедра, ніби в субтропіках, природа все це дивувало людину, яка зросла серед вересових пустищ і голих пагорбів. Ліворуч зринали проблиски ртутно-блискучого моря, його терпкий присмак змішувався
з цитрусовим запахом наспіх придбаного одеколону. Попри втому, Робін відчула піднесення ранок такий чудовий, ще й Страйк чекає на неї в кінці мандрівки.
До Фалмута вона прибула об одинадцятій і в пошуках стоянки покружляла вулицями, що рясніли туристами, крамничками з пластиковими іграшками-сувенірами й обвішаними прапорами пабами з кольоровими віконницями. Знайшовши місце на Мурі широкій ринковій площі в центрі міста, Робін виявила, що по-літньому розцяцьковане містечко може похвалитися величними будівлями девятнадцятого сторіччя. В одній з них і розмістилася кавярня «Паласіо».
Приміщення з високими стелями та класичними пропорціями мабуть, тут колись був суд оздобили так химерно, що аж самим ніби стало соромно. Тут були кричущо-помаранчеві квітчасті шпалери, сотні кітчевих картин у пастельних рамках, а ще іграшковий лис у костюмі судді. Клієнти студенти й родини сиділи на неоднакових деревяних стільцях; розмови відлунювали від високої стелі. Робін майже одразу помітила Страйка похмурий здоровань сидів у дальньому кутку й не дуже радів сусідству двох родин з малими дітьми, які бігали між столиками. То були якісь гіппі, судячи з одягу, пофарбованого в техніці тай-дай.
Робін здалося, що Страйк зібрався був підвестися, коли вона рушила в його бік, але передумав. Вона знала цей вираз на його обличчі, коли Страйкові дошкуляв протез: зморшки біля губ поглиблювалися, ніби він зціплював зуби. І якщо три години тому в брудному дзеркалі в кімнаті пансіону Робін задалася собі втомленою, то Страйк взагалі був змучений. Через щетину неголене обличчя видавалося брудним, під очима темні кола.
Доброго ранку, привітався Страйк, перекрикуючи пронизливі зойки дітей. Знайшла, де припаркуватися?