«Чи живий Восьмьоркін?» спостерігаючи за гітлерівцем, що ліз нагору, думав Чижеєв.
Коли нагорі зачинилися дверцята і в трюмі знову стало темніше, Сеня напружив м'язи і ривком повернувся.
Його обличчя уткнулося в великі холодні руки.
«Чи не труп? Ні. Тіло тепле».
Щоб визначити, чиї це руки, Чижеєв провів носом по пальцях, по огрубілому ребру долоні і біля зап'ястя наткнувся на витки конопляного троса.
Тоді він став зубами рвати трос і, видно, зробив боляче тому, хто лежав під ним. Той ворухнувся. Чижеєв взявся за діло ще з більшою енергією і нарешті домігся свого: тугі кільця троса ослабли.
— Стьопо, ти? — запитав він стиха.
— Хто це?..
— Тихіше… почують. Це я, Чижеєв.
— Розв'яжи руки, — попросив здавленим голосом Восьмьоркін. — Мене в якусь халамиду лицем кинули… дихнути не можна.
— Я, здається, розв'язав, рвони.
Восьмьоркін протягом кількох хвилин зовсім не чув своїх потерплих рук. Потім вони почали відходити, зап'ястя занило від болю. Степан, тамуючи стогін, напружив мускули, ворухнув пальцями і визволився з пут.
Перепочивши трохи, він розв'язав мотузку на руках Чижеєва і зняв із своїх ніг ремені.
За перегородкою, як і раніше, монотонно завивав мотор і хлюпотіла вода.
— Голова просто розвалюється! — сказав Восьмьоркін. — До крові, видно, розбили. А ти цілий?
— Не обмацував ще. Зараз спробую встати.
Підводячись, Чижеєв відчув гострий біль у лівій нозі.
Але ступати нею він, проте, міг.
— Розійдусь! Кісток не потрощили, — радісно сказав він. — Ти скількох покалічив?
— Трьох, здається. Вони повисли на мені, як хорти. Один навіть зубами в руку вчепився. А ось хто голову провалив, не розібрав. Зразу все замакітрилося…
— Гаразд, Стьопо, сьогодні ми їм ще одну гастроль дамо.
Чижеєв обережно підповз до виходу в машинний відділ і заглянув за перегородку. Там він побачив двох чоловік, освітлених синюватим електричним світлом. Один фашистський моторист, певно, дрімав. Він сидів роздягнутий по пояс і, обхопивши забинтовану голову руками, похитувався. Поруч з ним лежав автомат. Другий німець, невеличкий і товстий, стояв за мотором.
Сеня кивнув Восьмьоркіну, і коли той підійшов, шепнув йому у вухо:
— Всього двоє німців. На одному моторі йдуть. Знайди що-небудь важке.
Восьмьоркін, закусивши губу, взявся нишпорити рукою по темній палубі. Під трапиком він намацав ящик з інструментом. Сені Степан вибрав невеличку кувалду з короткою ручкою, а собі взяв важкий розвідний ключ.
Потім обидва друзі притаїлися біля входу в машинний відділ і стали чекати.
Забинтований фашист сидів собі у забутті, обхопивши голову руками. Зате другий стояв боком біля мотора і, немов передчуваючи щось недобре, час від часу косився на вихід.
Але ось він повернувся спиною… Чижеєв моментально просковзнув у прохід і замахнувся над його головою кувалдою… У цей час Восьмьоркін навалився на забинтованого фашиста.
Друзі з такою швидкістю і проворністю метнули на фашистських мотористів свою зброю, що ті навіть ойкнути не встигли і попадали приглушені на палубу.
Чижеєв для певності ще раз стукнув товстого гітлерівця і, відіпхнувши його вбік, сам узявся за реверс
* * *
Кость Чупчуренко на всі лади проклинав себе за те, що не зумів відбитися від німців і потонути в морі.
«Восьмьоркін і Чижеєв по-матроськи загинули, героями, — думав він, — а я ось живий. На кораблі, напевно, скажуть: «Злякався салага. Сам у полон здався». Ніхто не знатиме, що гаком мене підчепили. Під ребро залізо ввійшло, дихнути не міг. А Савелій Тихонович помирає. Не додержав я свого слова. Чому одразу не пішов на дно?.. Все фашиста хотілося з собою потягти, щоб так на так вийшло».
Чупчуренко сидів прив'язаний до спини гвинтового стільця в маленькій офіцерській кают-компанії. Бинт у нього зсунувся із плеча, край розірваної тільняшки просочився кров'ю. Рана під останнім лівим ребром кровоточила. «Води б», подумав він і облизав спраглі уста.
Рожевощокий гітлерівець, що сидів за вартового навпроти, вловив цей рух і мляво налив склянку води з графина. Потім почав розглядати воду на світло, відпив половину, а недопитого зненацька хлюпнув Кості в обличчя. Бачачи, як у чорноморця від обурення надулись жили на вилицях, гітлерівець хихикнув і, калічачи російські слова, сказав:
— Карош є лєдовний туш… сучий син!
— Щастя твоє, що я зв'язаний, — відповів Чупчуренко. — Ти б у мене не водою, а кров'ю вмився, бовур клаповухий.
Він гидливо відвернувся, щоб не бачити круглих, мов ґудзики, нахабних голубих очей.
«Видно, салага німецька або курсант, — подумав Чупчуренко. — Куртку морську носить і під бобрик підстрижений».
На затоптаному лінолеумі, що покривав палубу, нерухомо лежав мічман Кльоцко. Із його напіврозкритого рота зрідка вилітав хрипкий подих, а на губах при цьому з'являлася тоненька цівка крові. Старий задихався.
— Гей ти, сарделько чортова! — сказав Чупчуренко до гітлерівця. — Підніми мічманові голову.