— Дорогий професоре, ми вас благаємо, даруйте. Але ж, зрозумійте, професоре, це дійсно не смерть. Ці люди живі.
— Тобто, — встряла Сахно, — їх можна оживити!
— Ви з глузду з’їхали! — скрикнув професор Трембовський.
— Ми пояснимо зараз, професоре!
— Я не потребую ваших пояснень!
— Вони живі…
— Вони мертві!
— Даруйте, професоре!
— Я не бажаю з вами сперечатися нарешті, чорт забирай! Мене покликано сюди на консиліум до хворих. Їх нема. Є померлі…
— Нехай померлі, але ж їх можна оживити…
— Я прошу припинити всі ці недоречні жарти. Дайте мені пройти.
Професор Трембовський розгнівано рушив до дверей. Сахно, Петрова і Коломієць кинулися до нього. Вони благально склали руки на грудях. Невже ж таки піде? Але їх випередив доктор Івановський. Він раптом спинив професора.
— Одну хвилинку, професоре! — сказав він. Він був такий же спокійний і витриманий, як і раніше. Професор Трембовський спинився, гнівно вичікуючи. — Одну хвилинку! Поведінка цих молодих людей не дає, мабуть, підстав думати, що все це якісь безглузді жарти. Я схильний думати, що тут якесь прикре, а може, й трагічне непорозуміння. Дозвольте мені повернутися з молодими людьми до їхніх неживих товаришів і з’ясувати непорозуміння. Я сподіваюся, це довто не затримає. Тільки я попрошу товаришів, — він обернувся до Сахно, — негайно роздобути авто: професора Трембовського чекає операція. — Він вийняв годинника і глянув на циферблат. — Якщо я дозволяю собі затримати на кілька хвилин початок моєї лекції в інституті, то, ви розумієте, з операцією цього не може бути.
Доктор Івановський ще не скінчив говорити, як Петрова вже зірвалася з місця.
— Де в тебе телефон?
Діставши в Сахно вказівки, вона вибігла в коридор, і через хвилину вже було чути, як за стіною вона гукала в трубку:
— Гараж! Гараж!
Тим часом доктор Івановський, Сахно й Коломієць рушили до другої кімнати. Професор Трембовський знизав плечима і спокійніше потер руки. Вибух гарячого обурення вже минув.
8
Обидва тіла лежали так само, як їх було залишено десять хвилин перед тим. Тільки впоперек обличчя у молодшого з них ліг довгий і вузький сонячний промінь: надворі мряка спала, хмари розірвалися і визирнуло сонце.
Доктор Івановський підійшов і зовсім скинув простирадло з обох неживих. Тепер вони залишились голі, випростані й рівні.
Перше, що вражало при погляді на тіла, — не їхня дивовижна, незвичайна блідість, безколірність і просто-таки прозорість. В цьому була якась надприродність. Немов вони були зовсім знекровлені. Немов уся кров з цих істот була виточена геть. Таке бліде, знекровлене, безколірне буває вимочене у воді м’ясо зарізаної курки. Така матова прозорість є в природі в нижчих організмів. Наприклад, у медуз. Якби не воскова жовтавість шкіри, ще й темної південної пігментації, то, здавалося, ці люди були б і зовсім прозорі проти світла.
Доктор Івановський торкнув пучкою опуклість лиць, грудей і живота. Ні. Ці трупи знекровлені не були. Під пучкою він звично відчував набряклість тілесного покрову. Тілесний покров, м’язи трупа з виточеною кров’ю дають не таке відчуття при пальпації
9
В цей час під вікном знову загув клаксон. То під’їхала друга машина, викликана Петровою з гаража.
Професор Трембовський кинув руку трупа, яку він тримав, і вхопився за годинник.
— За чверть десята! Чорт забирай! Професор спізнився на операцію.
Не мовивши й слова, він зірвався й попростував до дверей. Його шевелюра маяла по вітру, він енергійно потирав свої долоні. Він поспішав, його затримано тут, а там чекали відповідальні операції. Треба вирізати нирку, зробити резекцію шлунка, ліквідувати пахову гилу, і, якщо він встигне, то добре було б різонути два-три апендицити. Особливо це треба було б зробити тій жінці, що її привезено вчора вранці. Професор Трембовський страшенно поспішав. Проте він раптом спинився на дверях і обернувся зненацька так, що Сахно, йшовши позад нього, мало не наступила йому на ноги.
— Слухайте! — спинив її професор Трембовський. — Я буду в інституті до пів на першу. Гадаю, що до дванадцятої ви встигнете приставити туди обидва…м-м-м… трупи? Це треба зробити сьогодні ж. Будь ласка, не запізнюйтеся. Я зроблю відповідне розпорядження.
Сахно радісно зашарілася й схопила професора за руку.
— Значить, професоре, ви берете на себе…
— Стривайте! — професор Трембовський сердито спинив її. — Я ще не скінчив. О восьмій увечері я чекаю вас в інституті. Будь ласка, будьте точні, я матиму вільного часу тільки півгодини. Приготуйте всі, які ви маєте зробити мені, інформації. До побачення.
Професор схопив пальто, капелюх і кинувся до дверей. Але тут його наздогнала Петрова.