— Ви хочете сказати, — заревів Геґрід до Дурслі, — що сей хлопець… сей хлопець… не знає нічого про… не знає НІЧОГО?
Гаррі подумав, що це вже занадто. Він, зрештою, ходив до школи й мав непогані оцінки.
— Я
Геґрід згорнув записку, віддав сові, яка схопила її дзьобом, підійшов до дверей і кинув птаха в буряну ніч. Тоді повернувся й сів, немов таке листування було не менш звичайною річчю, ніж телефонні розмови.
Гаррі помітив, що стоїть роззявивши рота, і швиденько стулив його.
— На чому я спинивси? — замислився Геґрід, але тут наперед ступив дядько Вернон — і далі блідий як полотно, проте дуже сердитий.
— Він не піде до тієї школи! — заявив дядько.
— Хотів би я видіти, як такий цілковитий маґл, як ти, зможе його зупинити, — крекнувши, проказав Геґрід.
— Цілковитий хто? — поцікавився Гаррі.
— Маґл, — повторив Геґрід. — Ми так називаємо людей, які цураються чарів. Як оці. Тобі тєжко не пощастило, бо ти виріс у родині найабсолютніших маґлів, яких я видів на своєму віку.
— Коли ми взяли хлопця, то присягнули, що покладемо край цьому безглуздю, — здобувся на слово дядько Вернон, — присягнули, що виб'ємо з нього всі дурниці! Теж мені чарівник!