- Це все, що я мав сказати. Триматиму вас у курсі справ, пане прем'єр-міністре… Якщо не матиму змоги прибути особисто, то присилатиму Фаджа. Він погодився залишитися на посаді радника.
Фадж спробував усміхнутись, але це було більше схоже на напад зубного болю. Скрімджер уже нишпорив у кишені в пошуках таємничого порошку, від якого полум'я робилося зелене.
Прем'єр-міністр якусь мить безнадійно дивився на цих двох, а тоді з нього вирвалися слова, які він цілий вечір душив у собі.
- Заради всіх святих… ви ж чаклуни! Ви володієте чарами! Ви можете владнати… ну… все, що завгодно!
Скрімджер повільно обернувся й обмінявся недовірливим поглядом з Фаджем, котрий цього разу таки спромігся на усмішку, і лагідно відповів:
- Біда в тім, пане прем'єр-міністре, що протилежна сторона теж володіє чарами.
На цих словах обидва чаклуни один за одним ступили в яскраво-зелене полум'я і зникли.