Таке от, таке от, от таке… Мефістофель Кройб, що про нього з цієї розповіді наказано все викидати чи публікувати лише після смерті його теперішньої інкарнації, тим часом переможно крокував кудись Європою та Штатами. Показував свої фільми й театральні постановки, розгрібав табуни студенток, що кидалися йому в ноги, в штани, а найглибше в кишені, зустрічав дружину і трьох дітей, водив їх на свої прем'єри й демонстрував їм нові експонати свого зоопарку (пітон, ігуана, студентка Жанна), переміщався своїми помешканнями і відміняв тисячі «важливих зустрічей», намагався не ображати журналістів і, знову ж таки, студенток, напивався з українськими письменниками в оплачених місцевими урядами креативних екзилях, ображав журналістів і посилав студенток, роздягався, лягав у ліжко, бачив сни, забував їх, снідав, починав наступний день. І, попри те все, не забував писати мені листи. Скупі, як чоловіки-міліонери. Зате по кілька разів на день.
Мене тим часом мучило кохання, комплекс власної некрасивості, відчуття власної
Дафліш був занадто слабким ангелом, щоби вбити страшнючого всепереможного Мефісто.
Дафлішу було вісімнадцять, а Кройбу набагато-багато більше, і кожен прожитий рік наповнював його силою і зграбністю. Молоде вино vs старе віскі.
Дафліша з Мефістофелем просто не можна порівнювати. І давайте на цьому зупинимось.
бодай називали кінченим нарцисом, а як називатимуть мене?…
Нарцис – невинна й повноцінна істота. Єдине що – незахищена у своїй відкритості й щирому замилуванні собою. Хіба це так бридко – милуватися собою? Чому, власне, іншим це традиційно стає поперек горла? Ми-лу-ва-ти-ся. Я от заздрю людям, котрі вміють це чесно робити. В мене не так. У мене спрацьовує хворобливий синдром запалення нервових жилок через будь-яку вилиту в мій бік гидоту. І навпаки, я геть ніяк не реагую на ешелони добрих слів, підбадьорювань, похвал, запевнень у правильності моїх кроків. Звідки, скажіть мені, в такої мари ростуть ноги? Чи не з совєцької школи, де головною чеснотою насаджували СКРОМНІСТЬ? Чи не з уроків катехизму при монастирі, де головною чеснотою насаджували СКРОМНІСТЬ? Чи не з родинного кола, де мені, з огляду на середньостатистичні здібності сусідських дітей, як кожному, хто вирізнявся, головною чеснотою насаджували СКРОМНІСТЬ?