Ні курнути, ні пихнути, природно, ні в кого не знайшлося, а ось «сто пудовий развлєкон» йому пообіцяли. І коли робити Дрону було сьогодні до ночі зовсім нема чого, то він з радістю погодився скласти їм компанію.
Шлях їх лежав рівно за Жекою, а той прокладав його, шлях, природно, зі знанням місцевості бувалим лоцманом, огинаючи всі уступи, розкидані будівельні блоки і незакриті люки.
А куди ми? не вгамовувався Дрон між тим не відстаючи від Льохи і Жеки.
Не знаю, чесно зізнався Леха. Я ось за тілом рухаюся. Наглядаю, як би він чогось не накоїв.
А! розуміюче засміявся Дроня.
А «тіло» тягло їх вгору, вгору мікрорайону, повз чужих дворів, вже не знайомих бабульок біля під'їздів, кудись в сторону В бік будівництва! дивувався Льоха і йому що-то все це стало ще менш подобатися.
Там, нагорі і трохи в сторонці, маяріло рівно три недобудовані коробки, які коли-то повинні були б стати повноцінними п'ятиповерхівками, але поки лише стояли, мокли, наповнювалися пилом, битими пляшками і слідами багать.
А що там? не втримався Леха, наздоганяючи Жеку.
А ти не з-з-сци! простягнув Жека і знову вирвався на півтора корпусу вперед.
Не, а чо тут? не зрозумів Дрон.
Зараз все побачите! зрадів Жека, припав до землі, запустив руку кудись під фундамент, порившись там з хвилину, з великими потугами витягнув величезний шматок арматури діаметра не менш як 40-го.
Ось! показав він метровий прут, який в його руці виглядав досить страхітливо. Ти, він вказав на Льоху, стій там і дивись, а ти, тепер прийшла черга і Дроні, Стій там, вказівку на протилежну сторону, І дивись туди, а я і поки пацани слухняно розходилися по сторонах, не до кінця розуміючи суть і план Жеки, той розмахнувся і що було сили лупанув по кладці склоблоків, що закривали собою отвір поряд з входом в один із під'їзд.
Склоблоки тріснула, сиплючись дрібною крихтою. Пішов другий удар, потім третій, і так далі, раз за разом, у всю силу і дурь молодецьку, Жека лупив металевим прутом по склоблокам, виносячи їх геть з кладки. Азарт був настільки великий, що він геть забувся. Забув про обережність. Про почуття власного самозбереження і нецензурна лайка, частівки, куплети улюблених пісень, «Сектор газу» все летіло в простір разом зі скляною крихтою. І летіло рівно до тих пір, поки з-за рогу не зявився височенну мужик, здивований настільки безцеремонним вторгненням на охоронювану їм територію, та ще й такому, що дозволив собі псування майна настільки відвертим і цинічним способом.
Ні Льоха, ні Дроня та цвіркнути не встигли, як мужик влетів у зону досяжності Жеки, схопив того за комір, вирвав арматурину і, якщо чесно, пацани думали, зараз почне його відверто пинати, але мужик зробив гірше він скрутив Жеку і спробувавши випитати хто він та що тут робить, не отримавши відповіді, туто ж пригрозився викликати міліцію для складання і чогось там ще.
Більше щось ловити ні Льоха, ні Дроня тут нічого не бачили і відразу ж втекли з місця злочину, розносячи вість про полонення Жеки тощо
От же ш промовив хтось із наших, дослухавши історію до кінця. Причому чим це було, засудженням або ж, навпаки, констатацією крутизни, розібрати було важко.
Чьо робити те? прозвучало як би з декількох сторін. Виникла ідея йти до Андрія нашого колишнього однокласника, що тепер навчався на того самого міліціонера, щоб той на своєму рівні, так би мовити, вирішив Але знаючи Жеку і його постійні зальоти, як видалося сумнівним, щоб цей випадок виявився досить вагомим для вписки Андрюхи за Пачика. І не знаю, скільки б ще ми сиділи і міркували, а, бути може, навіть зірвалися б з місця щоб розібратися на самій місцевості, «умовити мужика», так сказати, якщо б чи не повз нас не провели того самого Пачика.
Вигляд у нього був сумний. Йшов він понуро, щось відповідаючи на питання мужика, відповідаючи знехотя, а може і зовсім не відповідаючи. Мужик ж усякий раз чимось цікавився і вів себе, варто віддати йому належне, цілком собі гідно, утримуючи як себе в руках, так і Пачика за спортивну куртку, за воріт. Жека, він же Пачик на прізвисько, дріботів попереду, вже не такий жвавий і бадьорий, але явно щось замишляв. І не будь він Жекой, якби і в такій ситуації
Гей, Пачик! заволали ми йому вслід і, напевно, це його підбадьорило. Жека не рвонувся, ні, він просто зробив більш рішучий крок вперед, він крутнувся на місці, буквально вилітаючи зі своєї спортивної майстерки і лише рукави на якийсь час скували його рух. І залишивши ту в руках у здивованого мужика, рвонув з усіх ніг. Та так рвонув, що, мабуть, забувся остаточно, тому що шлях його лежав прямо додому. В будинок, під'їзд, додому по промій, в зоні видимості, зробивши забіг на дистанцію в триста метрів. В лігво. Куди його, власне, і вели.
Об'єкт намагався сховатися втечею, констатував хтось із наших, спостерігаючи цю ситуацію. Втеча вдалася, але сховатися і замести сліди об'єкт вже не мав ні сил, ні можливості, ні клепки. Сторожові собаки швидко взяли його слід, і його затримання стала лише питанням часу.
Напевно, це розумів і мужик, так як він лише зім'яв майстерку, перехопивши ту своєю величезною рукою, і неспішно попрямував слідом за сховався в під'їзді Пачиком.
***
Як потім розповідав сам Жека, проспавшись і оцінив масштаб свого безумства, його зловили буквально через кілька хвилин після того як він зник у ванній.
Зловили і продемонстрували тому самому мужику, який виявився не то виконробом бригади, що тільки от планувала приступити до відновлювальних робіт через роки запустіння, не то просто сторожем, що хоч і дозволяв місцевої пацанві гратися у бетонних клітках, але актів вандалізму не терпів.
Жеку продемонстрували. Впізнали. І тут же відіслали до себе в кімнату, замкнувшись на кухні до самого ранку, вирішуючи питання повноти налитої склянки і шириною тарілки повної закуски
Що сталося з самим Женькою історія замовчує. Мовчить і сам Жека. Як риба мовчить. Ні слова. Але лише мова заходить про похід на будівництво, тут же стає похмурим і під якимось приводом ухиляється від відповіді і походу.
5. Льоха на прізвисько Хомич
Льоха був моїм чи не найстаріших другом на районі. Принаймні, практично з самого моменту переїзду на ще недобудований житловий масив, в бруд, в будівельну розруху і радість, що ось тепер і у на є пристойна квартира, я пам'ятаю Льоху і Саню. А Жеку та інших вже трохи пізніше.
Льоха жив у сусідній п'ятиповерхівці, в однокімнатній квартирі з мамою, молодшим братом і старої бабусею. «В тісноті, та не в образі», як часом невесело він висловлювався, але, здебільшого, справи домашні він на вулицю не виносив.
Льоха був злегка округлим, трохи сором'язливим, любив музику, порозмірковувати на абстрактні теми і хотів стати бізнесменом. А хто, власне, в ті часи таким стати не мріяв. Прислів'я «батько інженер горе в сім'ї» тоді була не просто широковживаним, але і до болю для багатьох правдивим. Але так як у Льохи батька не було, про нього він взагалі не згадував і тему це всіляко обходив, то все, що йому залишалося, це мати і стара бабуся та молодший брат, ну, і ми, його друзяки, природно.
Льоха завжди був у курсі всіх наших справ, але намагався в них особливо не встрявать. То почуття самозбереження чи виховання, а може і ще щось, мабуть, брали гору і, як в якійсь казці, «його вуха стирчали з кожної історії», але сам він жодного разу зловлен ні на чому не був. Між тим Льоха будучи нашим другом, на районі популярність мав як Хомич, відгукувався на це прізвисько, нам навіть інколи здавалося, що його гордо носить, і, природно, без його участі мало що траплялося та відбувалося.
***
Літо вже у всю набирало силу і тут якось неждано-негадано трапився черговий свято. То міське керівництво раптом знайшло кошти, то він і справді був запланований ще давно, про що ми, звичайно, здогадувалися, але особливих планів не будували. І з цього приводу були оголошені, як це правильно називається? народні гуляння. Гуляти у нас було не те щоб зовсім ніде, але більш-менш культурно це тільки міський парк. Все інше пиятика, розпуста і мордобій. Ландшафт місцевості такий, не призначений для культури і відпочинку, я так думаю. І ось перед нами трьома, Жекой, мною і Льохою Хомичем постала дилема влитися в компанію і забухати на столику або виділитися, випендритися, і забухати вже в парку? Питання випивки не стояв в принципі це святе. Дилема полягала в місці його, алкоголю, вживання і подальшого бродіння, що кажуть «під шофе».