Ростислав Григорьевич Коломиец - Олег Ольжич стр 8.

Отже, сам собою напрошується багатозначний висновок: життя Ольжича було визначене наперед саме сімейним вихованням. А воно полягало у тому, що його життєвий шлях визначився у дусі любові:

 до поневоленої Батьківщини, до її історії і боротьби за незалежність,

 до археологічної праці, яка доводила історичну значущість української нації,

 до поетичної творчості, яка оспівувала героїчний характер українця,

 нарешті, до своєї сімї, яка дала йому належне виховання і визначила вузлові орієнтири у самостійному житті.

Самовизначення. У колі еміграції

Перед довгоочікуваною зустріччю зі сімєю Олесь складає із себе повноваження представника УНР у Будапешті. Й услід за цим кидає навздогін образливе, чого від нього, певне, ніхто не чекав:

Досі не можуть знайти цьому розумного пояснення. Чи то був емоційний виплеск власного розчарування у політиці УНР, що призвела до її поразки? Чи, може, аргумент на користь звільнення сімї від радянського полону, адже поема «Перезви», звідки взяті ці рядки, була надрукована у радянській Україні під назвою «Емігрантські перезви»[2]? Нібито виїздові сімї за кордон сприяла підтримка радянських високопоставлених чиновників, які прихильно ставилися до поета Олеся після виходу у світ його «Перезв», де у гострій сатиричній формі висміювалася діяльність постпетлюрівської еміграції?..

Сприймемо факт, яким він є: пятнадцятирічний Олег разом із сорокадвохрічною матірю, зусиллями сорокапятирічного батька, нарешті, виїздять із радянської України. Спочатку до Берліна, де батько їх зустрів. Потім переїздять до Праги, де Олег завершує середню освіту, складає на відмінно іспити в українській школі. Згодом родина оселяється у селі Горні Черношіце, що у 50 км від Праги.

Невипадково оселяються саме там.

Це незвичайне село, більшість жителів якого складали українці, стало осередком української політичної і мистецької еміграції по втраті української державності 19171921 років і за сприятливого ставлення до них чехословацької влади. Тут живуть українські культурні діячі, серед яких знаходимо видатні імена актора, режисера і організатора театральної справи Миколи Садовського, поета, прозаїка, драматурга Спиридона Черкасенка Тут оселяються й молоді митці-початківці і літератори. Олександр Олесь там навіть організовує клуб українських письменників і журналістів. А згодом завдяки його ініціативі тут створюється «Товариство молодих українських викладачів». Ця місцевість має увійти в історію України, як один з визначних осередків української наукової і мистецької еміграції по втраті української державності 19171920-х років

Цим я хочу сказати, що, вимушено покинувши Україну, Олег Кандиба не розчиняється у зарубіжному просторі, але продовжує перебувати у вишуканому товаристві української інтелігенції. І не просто перебувати, але й виховуватись в українському дусі.

Насамперед він стає членом українського «Пласту», найбільшої неполітичної масової молодіжної скаутської організації, яка виховувала свідомих, відповідальних за свої вчинки українських громадян, які опинилися у зарубіжжі. Нагадаю, що Степан Бандера більше 8 років, від 1914-го до 1921-го року, гартував свій характер у «Пласті», пластуном був і ровесник Ольжича, в майбутньому головнокомандуючий УПА (Української повстанської армії) Роман Шухевич

Подумалося, що в радянській Україні молодь виховували піонерські та комсомольські організації у дусі марксизму-ленінізму, а в еміграції?.. Дивіться самі.

Герб українського «Пласту» трилиста лілія, мистецьки вплетена у Знак Княжої Держави Володимира Великого. Серед «14 точок пластового закону» було додержання:

1. Тілесного здоровя, тобто невживання алкоголю і паління цигарок, обовязкова ранкова руханка, зайняття спортом, відмови від статевої розпусти

2. Духовного здоровя, тобто виховання в собі рис українського громадянина, борця за майбутнє національне визволення України, готового піти для цього на смерть