Народжений принцом Альбертом Йоркським і знаний в родині як Берті, король, який заїкався, мав у своєму житті чимало ролей – служив на флоті, був останнім імператором Індії, батьком королеви Єлизавети II, опорою монархії після зречення брата й безкомпромісним лідером у воєнний час. Секрет його успішного виконання будь-якої з них полягав у тому, що він залишався незмінно – стилем та душею – джентльменом з Норфолку.
У 27 років майбутній король Георг VI залишався в глибині душі сільським джентльменом з Норфолку
Волфертонський Сплеш був його особливою гордістю. Дев’ятнадцятого січня 1915 року маєток Сандрингем зазнав нападу перших рейдів німецьких дирижаблів на Британію. Цепеліни також бомбардували сусідні міста Кінгс Лін та Грейт Ярмут, тож не було сумнівів, що німці мали на меті завдати прямого удару по британській королівській сім’ї в Сандрингемі. Раніше зловісні яструби націлились (але не змогли реалізувати свою мету) на бельгійську королівську сім’ю в Антверпі. Бомбування лише понівечили піщані солончаки вздовж Уошу, а один з таких кратерів від бомби поблизу села Волфертон залило водою й тим самим привабило сюди диких качок. Це означало, що ставок став також «призом» для мисливців. Тому 1937 року, коли Георг VI взяв на себе керування маєтком, він розширив водойму, а згодом це місце, назване Волфертонським Сплешем, стало його улюбленим під час зимового полювання.
Молодий принц Йоркський розпочав свою стрілецьку кар’єру поблизу Волфертона у віці дванадцяти років, зазначивши подробиці на першій сторінці своєї Книжки ігор: «23 грудня 1907 року. Сандрингем, Волфертон, Уоррен. Батько, Девід і я. 1 фазан, 47 кроликів. Полювання мого першого дня…» «Батько» – Георг V, який прищепив йому свою пристрасть до стародавнього спорту; Девід – його старший брат, майбутній король Едуард VIII. «Я використав дульнозарядну гвинтівку з одним стволом, з якої дідусь [король Едуард VII], дядько Едді [Альберт Віктор, герцог Кларенс] і тато всі почали стріляти. Я поцілив трьох кроликів».
До кінця свого життя спортивний монарх любив досліджувати зарості живоплоту зі своїми мисливськими собаками
У наступні роки королівська Книжка ігор використовувалася для того, щоб фіксувати здобутки, які для людини, далекої від цього спорту, могли здаватися лише хаотичним відстрілом. Полювання – улюблене заняття сільських людей, і Георг VI вирішив не відступати від традицій, повернувши в Сандрингем активні заняття спортом, як було в Едуардівську епоху. Він любив швидкі набіги разом з працівниками маєтку в зарості живоплоту обабіч сільських доріг, де ховалося чимало дикої здобичі, роблячи паузу лише для легкого перекусу, який подавали лакеї, та ковтка віскі, що смакувало по-особливому біля затишного стіжка сіна. Погода ніколи не впливала на його враження від полювання. «Сніг і дуже холодний східний вітер, – зазначив він у своїй Книжці ігор одного січневого дня. – Я провів чотири години у схованці на капустяному полі». Скромний і щедрий до своїх гостей Георг VI також поклав край традиції свого батька та діда, за якою королі впродовж дня займали найкращі позиції на полюванні.
У серпні 1943 року королівська родина гуляла полями Сандригема, які були передані в сільськогосподарське виробництво під час війни. Принцеса Єлизавета, 17 років, і принцеса Маргарет, якій було лише 13 років, вели собак на повідку
Подробиці останнього його полювання 5 лютого 1952 року не були записані в Книжку ігор. Однак його сусід у Норфолку й колега-мисливець Обрі Бакстон так описав його: «…широка дуга блакитного неба, сонця й довгих тіней, хруст під ногами й шлюбний заклик куріпок, що гучно лунав над широкими полями. Усі люди короля були там – персонал, друзі, доглядачі, єгері, місцеві поліцейські та приїжджі мисливці». І вони всі вирушили на лови в живоплотах…
2
Закуток Гайд-парку
Король помер
П’ятого лютого 1952 року король Георг VI, останній імператор Індії та перший глава Співдружності, вийшов на ризиковане полювання. Був пізній сезон – у цей час ліси та болота улюбленого Сандрингема набували для нього особливої чарівності. Завжди вмілий стрілець, він вбив трьох зайців останніми трьома пострілами у своєму житті й повернувся додому щасливим. Через кілька годин, у віці п’ятдесяти шести років, король помер.
Королівський камердинер не міг розбудити його вранці. Король переніс тромбоз вночі, після операції з видалення легенів (дуже радикального хірургічного втручання), якої він зазнав у вересні минулого року, марно намагаючись стримати розвиток раку. Поза колом королівських лікарів лише Вінстон Черчилль знав про справжній стан здоров’я короля. Звістка про смерть Георга дійшла до нього вранці 6 лютого. Він був на Давнінг-стріт, сидів у ліжку в піжамі й курив сигару посеред купи державних паперів. 77-річний прем’єр-міністр розплакався. «Погані новини?» – пробурмотів він. – Та це найгірші новини!»
Початок лютого 1952 року. Принцеса Єлизавета та герцог Единбурзький милуються видом з мосту на території Сагана Лодж, Кенія. Це була їхня перша зупинка у тривалому, як вони очікували, королівському турі з Африки через Цейлон (сучасна Шрі-Ланка) в Австралію та Нову Зеландію. Однак незабаром прийшла погана новина – «Закуток Гайд-парку»
«Я намагався підбадьорити його, сказавши, що він добре ладнатиме з новою королевою, – згадував у своєму щоденнику його приватний секретар Джон Колвілл. – Однак він тільки й сказав, що не знає її і що вона лише дитина».
Смерть короля спровокувала низку подій із кодовою назвою «Закуток Гайд-парку», починаючи з повідомлення, переданого до Вищої комісії Великої Британії в Найробі (Кенія), куди принцеса Єлизавета прибула зі своїм чоловіком, герцогом Единбурзьким, за кілька днів до цього. Пара щойно завершила перший етап туру країнами Співдружності, наступний передбачав мандрівку до Цейлону (сучасна Шрі-Ланка), Австралії та Нової Зеландії.
Другий епізод «Корони» зображує захопливі та досить небезпечні останні години, якими Єлизавета насолоджувалась в Африці ще у статусі принцеси. Оточена дикими слонами, вона пробиралася зі своїм чоловіком до легендарного «готелю Treetops», влаштованого на висоті 35 футів серед розлогих гілок велетенської смоківниці в кенійському національному парку Абердер. Багато глядачів, однак, вважали, що ця картина виникла в уяві творця «Корони» Пітера Моргана. Насправді тут використали спогади полковника Джима Корбетта, британського мисливця, який тоді супроводжував королівське подружжя.
«Упродовж свого довгого життя я бачив кілька мужніх вчинків, – розповідав згодом Корбетт. – Проте це було ніщо, в порівнянні з тим, свідком чого я був у лютому [1952-го року]. Принцеса та її супутники, які ніколи раніше не були в африканському лісі й тим паче не мандрували ним пішки, вирушили чудовим ранком того дня, щоб неквапно дійти до “готелю Treetops”. Та щойно вони вийшли, як їхній слух розірвав… дикий рев розлючених слонів».
Королівська пара йшла вузькою стежкою серед джунглів, яку протоптали – і досі постійно вибивають своїми ногами носороги, буйволи та слони. Єдиним шляхом втечі для людей були поодинокі драбини, прибиті цвяхами до дерев уздовж маршруту.
«Однією доріжкою, крізь густі кущі, де видимість місцями обмежувалася ярдом-двома, – вів далі Корбетт, – вони йшли назустріч тим звукам, які ставали дедалі гучнішими. А потім, коли вони підійшли до вигину на стежці й опинилися в полі зору слонів, з’ясувалося, що їм доведеться пройти на відстані десяти ярдів від них, щоб дістатися до безпечної драбини [«готелю Treetops»]».