– Моє майбутнє ні на чому не висить, – заперечила Емма. – І ти маєш рацію, коханий, остаточне рішення – за мною.
Вона мовчки підвелася зі свого місця, потиснула руку своєму адвокату й промовила:
– Дякую, пане Трелфорде. Побачимось у суді завтра вранці, коли присяжні вирішуватимуть нашу долю.
Трелфорд вклонився і зачекав, поки двері за ними зачиниться, перш пробурмотіти собі під ніс:
– Її краще було б охрестити Порцією[2].
* * *
– Як вам вдалося це отримати? – здивувався сер Едвард.
Вірджинія посміхнулася. Сер Едвард сам навчав її так поводитися: коли на перехресному допиті відповідь не на вашу користь, нічого не кажіть.
Однак сер Едвард не посміхнувся.
– Якщо суддя дозволить пану Трелфорду представити це як доказ, – сказав він, розмахуючи листом, – я більше не буду певен, що ми виграємо справу. Ба більше, я певен, що тоді ми програємо.
– Пані Кліфтон ніколи не дозволить оприлюднити цей доказ, – самовпевнено заявила Вірджинія.
– Як ви можете бути цього певні?
– Її брат має намір балотуватися на довиборах від Бристольських доків після смерті майора Фішера. Якщо цей лист оприлюднять, йому доведеться зняти свою кандидатуру на довиборах. І це покладе край його політичній кар’єрі.
Адвокати мають думати про все, окрім ставлення до своїх клієнтів. Та не в цьому випадку. Сер Едвард точно знав, як він ставиться до леді Вірджинії – у суді чи поза ним.
– Якщо ви маєте рацію, леді Вірджиніє, – зауважив літній правник, – і вони не нададуть цей лист як доказ, присяжні вважатимуть, що це не допоможе в справі пані Кліфтон. І без сумніву, шальки терезів схиляться на вашу користь.
Вірджинія розірвала листа й викинула клаптики в кошик для сміття.
– Я згодна з вами, сер Едвард.
* * *
Десмонд Меллор знову забронював невелику конференц-залу в непопулярному готелі, де їх ніхто не впізнає.
– Леді Вірджинія є фаворитом на цих перегонах, – запевнив Меллор, займаючи своє місце на чолі столу. – Здається, Алекс Фішер нарешті зробив хоч щось корисне.
– Фішер не міг би вибрати ще кращий момент, – відгукнувся Едріен Слоун. – Але нам все одно доведеться тримати руку на пульсі, щоб захоплення «Судноплавної компанії Беррінґтонів» відбувалося плавно.
– Не можу з вами не погодитися, – сказав Меллор. – Саме тому я вже підготував заяву для преси, яку хочу опублікувати, як тільки оголосять вирок.
– Але все ще може змінитися, якщо пані Кліфтон дозволить прочитати лист Фішера в суді.
– Можу вас запевнити, – промовив Меллор, – що цей лист ніколи не побачить світ.
– Ви знаєте, що в цьому листі, чи не так? – втрутився Джим Ноулс.
– Скажімо так, я впевнений, що пані Кліфтон не хоче, щоб його побачили присяжні. Це лише переконає їх, що нашій любій голові правління є що приховувати. Тоді вони неодмінно приймуть рішення на користь леді Вірджинії, і на цьому справа скінчиться.
– Оскільки вони швидше за все оголосять вирок завтра, – зауважив Ноулс, – я скликав екстрене засідання ради директорів на десяту годину ранку понеділка. У порядку денному будуть лише два пункти. Перший – ухвалення відставки пані Кліфтон з подальшим призначенням Десмонда головою нової компанії.
– А моє перше рішення на посаді голови буде призначити Джима своїм заступником.
Слоун насупився.
– Тоді я попрошу Едріена стати членом правління, щоб не залишити Сіті й акціонерам сумнівів у тому, що компанія Беррінґтонів перебуває під новим контролем.
– Як тільки інші члени правління це прочитають, – правив Ноулс далі, розмахуючи заявою для преси, ніби це був порядок денний, – то невдовзі адмірал та його товариші вирішать, що їм не лишається нічого іншого, як написати заяви про відставку.
– Які я неохоче прийму, – продовжив Меллор, перш ніж додати, – з важким серцем.
– Не впевнений, що Себастьян Кліфтон так легко піддасться нашим планам, – зазначив Слоун. – Якщо він вирішить залишитися у правлінні, це може стати не зовсім плавним переходом, який ви маєте на увазі, Десмонде.
– Не уявляю, щоб Кліфтон захотів стати директором «Судноплавної компанії Меллора», після того як леді Вірджинія публічно принизила його матір не лише в суді, а й спаплюжила у кожній британській газеті.
– Ви маєте знати, що в цьому листі, – повторив Ноулс.
* * *
Джайлз навіть не намагався змінити рішення сестри, бо розумів, що це безглуздо.
Серед багатьох чеснот Емми була безмірна відданість родині, друзям і будь-якій справі, в яку вона вірила. Але іншою стороною цієї медалі була впертість, яка іноді дозволяла її особистим почуттям переважати здоровий глузд, навіть якщо її рішення могло призвести до програшу справи про наклеп і навіть змусити подати у відставку з посади голови компанії Беррінґтонів. Джайлз це знав, бо й сам міг бути таким же впертим. «Це наша сімейна риса», – визнав він.
Натомість Гаррі був набагато прагматичнішим. Він би зважив варіанти й розглянув альтернативи задовго до того, як приймати рішення. Однак Джайлз підозрював, що Гаррі розривався між підтримкою дружини та вірністю своєму найдавнішому товаришу.
Коли вони втрьох вийшли на Лінкольнс-Інн-філдс, запалювали перші гасові ліхтарі.
– Побачимося вдома за вечерею, – сказав Джайлз. – Я ще маю кілька справ. І до речі, сестро, дякую.
Гаррі гукнув таксі, і вони з дружиною зайняли заднє сидіння. Джайлз не рушив з місця, поки автівка не повернула за ріг і не зникла з поля зору. Тоді він рушив швидким кроком у напрямку Фліт-стрит.
2
Наступного дня Себастьян піднявся рано-вранці. Прочитавши «Файненшел таймс» і «Дейлі телеграф», він просто не міг збагнути, як його мати сподівається виграти цей процес про наклеп.
«Телеграф» розповідала своїм читачам, що якщо зміст листа майора Фішера залишиться таємницею, це ніяк не допоможе справі пані Кліфтон. «Файненшел таймс» зосередилася на проблемах, з якими зіткнеться «Судноплавна компанія Беррінґтонів», якщо її голова програє справу і буде змушена подати у відставку. Акції компанії впали на шилінґ, оскільки багато її акціонерів уже вирішили, що леді Вірджинія переможе. Себ відчував, що найкраще, на що могла сподіватися його мати, була розділена думка присяжних. Як і всіх інших, його вельми цікавило питання, що ж такого є в листі, який пан Трелфорд не дозволяє йому прочитати, і якій зі сторін це може допомогти. Коли Себ зателефонував матері після повернення з роботи, та уникала відповіді на цю тему. Він навіть не пробував розпитувати про це батька.
Себастьян з’явився в банку навіть раніше, ніж зазвичай, але коли сів за свій стіл і спробував розібрати ранкову пошту, то виявив, що не може зосередитися. Після того як його секретарка Рейчел поставила йому кілька запитань, що лишились без відповіді, вона здалася й запропонувала йому повернутися до суду і не приходити, поки присяжні не винесуть вердикт. Той неохоче погодився.
Коли таксі виїхало з Сіті на Фліт-стрит, Себ помітив жирний заголовок «Дейлі мейл» і вигукнув:
– Зупиніться!
Таксі пригальмувало біля бордюру. Себ вискочив і побіг до газетяра. Простягнув йому чотири пенси і схопив примірник газети. Коли стояв на тротуарі, читаючи першу шпальту, відчував суперечливі емоції: радість за неньку, котра тепер, без сумніву, виграє цю справу і буде виправдана, і смуток через дядька Джайлза, який явно пожертвував своєю політичною кар’єрою, аби зробити те, що вважав чесним вчинком, адже Себ знав, що його мати ніколи не дозволила б побачити цей лист комусь, хто не входив до сімейного кола.
Він сів у таксі й, споглядаючи у вікно, зважував, як би відреагував він, якби зіткнувся з такою ж дилемою. Чи довоєнне покоління керувалося іншими моральними засадами? Себ не сумнівався в тому, що зробив би його батько, або в тому, як мати розсердиться на Джайлза. Його думки звернулися до Саманти, котра повернулася до Америки, коли він її підвів. Що б вона зробила за подібних обставин? Якби тільки вона дала йому другий шанс, він більше ніколи не припустився б тієї ж помилки.